Я жив недалеко від Буковеля з дружиною та трьома дітьми шкільного віку. У нас був власний невеликий двоповерховий готель, яким ми вирішили керувати разом, усією сім’єю, замість того, щоби їхати кудись заробляти гроші. Ми хотіли проводити більше часу з нашими дітьми, а не залишати їх із нашими старими батьками заради грошей. Так як у нашому районі було багато туристів, справи у нас йшли вгору. Якось задзвонив телефон, і це був мій двоюрідний брат. Ми познайомилися, коли були ще дітьми років п’яти.
Він повідомив мені, що прийде у гості і буде там приблизно за 30 хвилин. Я був приголомшений, але в нас було прийнято зустрічати гостя з радістю . Отже, я попросив дружину допомогти мені підготуватися до приїзду двоюрідного брата. Ми викладаємо на стіл все, що є в меню, оскільки nроблем з їжею не було, адже в готелі було невелике кафе, де харчувалися всі туристи. Ми чекали на прихід непроханих гостей.
З машини вийшов чоловік, і це виявився брат, але я його зовсім не впізнав. У машині також були його діти, дружина та батьки дружини. Вони мали багато речей, у тому числі й лижі, які вони залишили біля входу в готель, що трохи розлютило мене, але я промовчав. Ми добре поїли і поговорили, а потім мій двоюрідний брат спитав: – Ми хочемо залишитися у вашому готелі на тиждень, бо ми кататимемося на лижах.
Ви не заперечуєте? Я не чекав такого нахабства від мого кузена. Я не люблю таких людей, тому одразу сказав: – Я дуже радий, що ми знову зустрілися. Але, вибачте, всі кімнати зайняті, я не зможу вас розмістити. Ви можете заселитися в сусідній готель і домовлюся про знижку для вас. Мій двоюрідний брат не очікував такої відповіді, і ми помовчали кілька хвилин. Тоді він сказав:
– Тоді поверніть гроші та переселіть своїх гостей до іншого готелю, а ми оселимося у вас. – Вибачте, але це буде не дуже красиво, я не можу так вчинити зі своїми гостями, – обурився я. – Ми не поїдемо в інший готель, – відповів мій двоюрідний брат, – ви повин ні бодай заnлатити за проживання в іншому готелі, – сказав брат. Я зрозумів, що мій брат сподівався, що я візьму їх безkоштовно. Такого нахабства я ще не зустрічав. Так, ми родичі, але немає потреби користуватися цим. Це мій прибуток, чому я маю його втрачати?
Після моїх слів вони почали тікати з готелю, нашвидkуруч забравши залишені біля входу лижі, а те, як двоюрідний брат назвав мене, треба було почути. Він сказав, що я скнара, тому що не хочу приймати їх безkоштовно, і що мені пощастило відкрити свою справу. – Відколи ти почав свій біз нес, ти забув про свою сім’ю, – крикнув мені мій двоюрідний брат.
– А ти завжди пам’ятав мене? Ти згадав про мене лише тоді, коли тобі було потрібно, бо ти хотів жити у мене безkоштовно, – відповів я. Непрохані гості поспішно сіли в машину і поїхали до невідомого мені напрямку. Я зітхнув з полегшенням, але знав, що зруйнуюсь, якщо безkоштовно розміщу всіх своїх родичів. Я відкрив біз нес, щоб мати гроші і водночас бути поруч із моїми дітьми, а не давати милостиню всім, хто просить.