Ми з Ігорем розписалися ще студентами. Для житла зняли кімнату в комуналці. Але незабаром мама, від імені рідні, запропонувала нам подоглядати за бабусею, старенькою, лежачою хво рою. Натомість нам пропонували її квартиру. Доглядали ми за нею рік, а після неї квартиру, за згодою всієї рідні, оформили на нас. Через рік, після проводів бабусі в останній путь, свекруха прийшла до нас і сказала, що так як квартира у нас є, то свою трикімнатну вона відписує в заповіті молодшому синові, а старшому відпише гараж. Хоча мого чоловіка таке рішення матері засму тило, але в kонфлікт вступати він не став.
Ще через рік свекруха намилилася заміж. Це вона так говорила. Насправді пішла в співмешканки до багатого чоловіка. Генерал у відставці, 75 років, з солідною пенсією, чотирикімнатною квартирою, двоповерховою дачею і двома машинами: седан для міста і джип для дачі. Сподівалася що-небудь роздобути після нього для свого молодшенького. Генерал вести її до РАГСу не поспішав, але зате відривався на свекрусі по повній. Вона крутилася як дзига, щоб догодити “чоловікові”. У квартирі все було прибрано і чисто, їжа завжди з трьох страв. Орала на дачній ділянці. І якщо чимось не догоджала генералу, той відразу вказував на двері.
Зате свекруха могла генеральськими грошиками допомагати коханому молодшому синочку. Таке “тепле, сімейне” життя довело свекруху до нападу. Вона ще лежала в ліkарні, а генерал перевіз всі її речі до неї на квартиру і заявив, що недієздатна дружина йому не потрібна. Ми з чоловіком доглядали за свекрухою в ліkарні, потім її відправили на відновлення в санаторій, після повернення свекруха заявила, що має намір жити з нами.
Ні мені, ні чоловікові такий “подарунок” не був потрібен. Тому Ігор заявив, що грошима підтримувати ми будемо, а ось жити вона буде зі своїм улюбленим синочком. Багато з його рідні підтримали нас, але знайшлися і такі, для яких ми стали “ворогами народу”. Зокрема, дівер зі своєю дружиною. Але нам на їхню думку наплювати. Захотіли на чужому горбу в Рай в’їхати, тепер доглядайте за цим “горбом”.