Вже кілька днів мій дворічний син вере дує, нормально не спить і мені спати не дає. Чоловіка ночами не турбувала, йому з ранку на роботу, а мені, можливо, вдень вдасться годинку іншу прикорнути. Але і вдень малюк не давав мені спати. У понеділок, з самого ранку, Толя навіть на роботу не встиг виїхати, до нас прийшла свекруха з онукою, дочкою моєї золовки. Я дуже здивувалася, а свекруха мені сунула пакет і каже: – Це їжа для Катеньки, а тут памперси, – і показує другий пакет. – Навіщо? – я розумію, що нічого не розумію. – Як це навіщо? – у свою чергу дивується свекруха.
– Моя Танюша з сьогоднішнього дня виходить на роботу. А ти так чи інакше вдома сидиш, от і за Катенькою подивишся. – А це хто так вирішив? – уточнюю я. – Ну, так ми з Танюшею і вирішили. – А моєю думкою поцікавитися не спромоглися?! Викручуйтесь, як хочете, а мені з моїм одним турбот повний рот. Я вже другу добу не сплю, а ви вирішили мені ще навантаження збільшити? Не буду я з Катенькою сидіти… – Мам, ну ти справді вразила так вразила. Сама порадилася, сама вирішила. А Таня яким місцем думала, коли виходила працювати? Давай я тебе з дівчинкою відвезу, куди скажеш, підтримав мене чоловік.
– Ну хоча б тільки сьогодні, – почала просити свекруху. – Ні, мамо, – перервав її чоловік. – Ні сьогодні, ні завтра, ніколи сидіти з племінницею не буде моя дружина. Збирайся, я вас відвезу. Каваз мій чоловік, підштовхуючи матір до виходу… Про що вони говорили, коли їхали в машині, хто буде сидіти із дитиною? Я не знаю. Але свекруха напевно обра зилася. Вже котрий день не дзвонить, не цікавиться ні нами, ні онуком.