Люба прийшла додому з роботи та сіла вечеряти. Перевіряючи свій телефон на предмет пропущених дзвінків, вона помітила, що син того дня не дзвонив. Вона почала турбуватися, бо Тарас обіцяв приїхати на Різдво, але він навіть не подзвонив і, мабуть, не подзвонить. Тієї ночі Любі наснився Новий рік, коли вона і маленький Тарас вбирали вдома різдвяну ялинку.
Уві сні маленький Тарасик передав своїй мамі масивний пакет, але Люба не встигла відкрити його до пробудження. Наступного дня, як завжди, Люба пішла на роботу, весь день думаючи про сина. Тарасові було вже 33 роки, і він мешкав в Англії протягом останніх десяти років. Люба виховувала його сама після того, як її чоловік розлу чився з нею, коли Тарасові було лише три з половиною роки.
Він залишив їх ні з чим, не платив аліментів і навіть забрав будинок. Коли Люба вийшла заміж, бабуся подарувала їй будинок, а сама переїхала до своєї дочки. Але її чоловік не хотів жити у чужому домі, тому продав його та купив інший, зареєструвавши на себе. Тому під час розлу чення Любі нічого не дісталося. З маленьким сином вона повернулася до своїх батьків та працювала прибиральницею у місцевій школі. Син виріс, поїхав навчатися до столиці , а потім переїхав до Англії. Щодня дорогою на роботу Люба проходила повз будинок, яким колись володіла разом із чоловіком.
Але зараз там ніхто не жив, а ремонтні роботи були у розпалі. Якось Люба зустріла свою родичку, яка здивувала її, сказавши, що вчора бачила Тараса у місті. Люба відмахнулася від цього, думаючи, що родичка помилилась. Але це виявилося правдою: Тарас пробув у місті кілька днів, купуючи будинок. Той самий, що відсудив їхній батько. У будинка були інші власники, і Тарас погодився купити його без жодних проблем за будь-які гроші.
Він уже розпочав ремонт, маючи намір подарувати його своїй мамі на Різдво. Люба дізналася про все того ж вечора, коли син з’явився на порозі її будинку з документами. То справді був подвійний сюрприз. -Мамо, ти заслуговуєш на це — сказав Тарас, віддаючи Любе документи на будинок. -Я хочу щоб ти була щаслива! Те Різдво було справді найщасливішим. Тарас пообіцяв з того часу приїжджати частіше, і Люба досі не могла повірити у свій успіх.