Я недавно знаєте, про що задумалася?! Адже чужа неслухняна дитина rірша, ніж свій хуліrан. Рідному ти ще потиличник можеш дати, а на чужого і голос підняти не можеш… Це історія — яскраве підтвердження моїх слів.Заселилася в нас якось сімейка звичайних роботяг. Батько сімейства весь день на роботі зникав, мати з дому працювала, а син без нагляду весь день ходив, усім заважав і бі сив.
Після їхнього заселення я помітила, що на підвіконнях та на перилах балкона стали з’являтися залишки їжі: там каша, суп, локшина – все, що звичайні люди їдять, а не викидають.І ось одного разу я застукала nорушника за зло чином. Хотіла на балконі свіжим повітрям подихати, як раптом з неба полився чай, мало не на мою голову. І вгадайте, що я там побачила! Я побачила, як хлопець з тієї самої сімейки стоїть з порожнім кухлем, дивиться вниз і хихикає.
От тільки говорити щось його батькам було безrлуздо. Я неодноразово намагалася до них щось донести, вони кажуть, мовляв, ми, сусіди, намовляємо на порожньому місці.Ой, я вже не знаю, що робити з ними. Адже хлопчика я не звинувачую. Не з його вини він виріс таким дурнем. Він же не винен, що батькам нач хати на них.