Моя дочка виходила заміж, і у неї до цього часу було абсолютно все. Ми їй подарували квартиру, яка дісталася мені від матері. Батько після закінчення університету влаштував її на роботу. Тобто вона пристойно заробляла до цього часу, і у неї була своя квартира. Після весілля з зятем вони стали жити в цій квартирі. Зять постійно скаржився, бо перед весіллям він продав машину. Мовляв, у нього немає машини і йому жахливо незручно добиратися на роботу. Щоразу приходив до нас і робив якісь натяки. А дочка, звичайно, його підтримувала. І ми вирішили на день народження внучки подарувати йому гроші.
Сума була пристойна — і він купив собі машину. Зять дуже зрадів, дякував нам і сказав, що буде возити, куди треба, він завжди буде в нашому розпорядженні. Ми намаrалися не зловживати, звичайно, допомогою, але іноді, коли потрібно було дуже, ми просили його. Він щоразу нам відмовляв… Одного разу ми повинні були поїхати на дачу, у нас були важкі речі, які потрібно було відвезти туди. Зять, звичайно, відмовив нам, і нам довелося попросити сусіда, і потім ми заплатили йому. Чоловік поскаржився доньці, але вона підтримала зятя і сказала, що ми могли б почекати, коли було б йому зручно.
Після цього ми ще не раз просили Його, але він завжди відмовляв. І коли вже прийшла зима, зять якось з донькою і онукою прийшли до нас в гості, і він почав скаржитися, що зима сувора, і у нього машина поламалася. Тобто він робив нам натяки, щоб ми дали йому гроші на ремонт машини. Але ми тільки слухали і кивали головою. Ми твердо вирішили, що грошей йому давати не будемо. Хто користується машиною, нехай і дає йому гроші на ремонт. Звичайно, ми дуже любимо нашу дочку і внучку, але нам прикро, що зять завжди нам відмовляв у допомозі, хоча ми йому свого часу дуже допомогли.