Мені вже тридцять років, поки що свого окремого житла нема, але я коплю гроші. Живу з мамою у двокімнатній квартирі. Три роки тому на весіллі друзів я познайомився з Оксаною. Вона була мила дівчина, ми стали часто бачитися, гуляли у вільний час. То у парку, то у кафе, на всі виставки у місті встигли сходити. Так швидко пролетіли ці три роки. Тепер Оксана прямо почала питати, що на нас чекає в майбутньому, чи збираюся я з нею одружитися. Я їй сказав, що сім’я буде в нас, тільки не зараз. Я думаю, що жити з дружиною у квартирі з мамою – це не найкращий варіант. Але Оксана нічого й чути не хоче; каже, що і з мамою можна пожити. Наводить як приклад свою сім’ю.
У них троячка, так у ній живуть її батьки, старша сестра, ще й бабуся з дідусем. -Хочеш сказати, вам так зручно великим натовпом в одному приміщенні? -Я не говорю про комфорт. Я хочу сказати, що це можливо, жити в одній квартирі одразу кільком поколінням. Тим більше ми ж не збираємося все життя у твоєї мами жити, а тільки тимчасово. -Так краще почекати ще кілька років, поки я остаточно накопичу на квартиру, тоді купимо і одружимося. -Тебе важко взяти іпотеку? -Не бачу в цьому сенсу. Навіщо переплачувати зайві відсотки банку? -Тоді давай знімати житло разом, скоріше піднімемо наші стосунки на новий рівень, а то нам уже по 30, а ми зустрічаємось як школярі.
-Ти хоч розумієш, що ти кажеш? Як я, по-твоєму, і за оренду квартири платитиму, і одночасно на майбутню квартиру збиратиму? І так завжди. Їй прям заміж потрібно зараз. Не розумію, до чого такий поспіх. Все одно ще є час, щоб встигнути дітей нapօдити. Просто я не можу дозволити собі жити у мами на шиї. Це неправильно для майбутньої родини. Оксана іноді починає говорити абcypдні речі, що зі мною вона втрачає час і не бачить ніякого майбутнього. Я їй знову починаю пояснювати, що потрібно лише почекати кілька років. І як тепер створювати сім’ю з людиною, яка починається мені на початковому етапі такі речі говорити?