Я одружилася 3 роки тому. Спілкувалися ми два роки перед тим, як одружитися. Я переїхала з Пітера до Москви на навчання, тому що в університет, який я хотіла вступити в моєму місті не було. Чоловік у цей час уже працював і переїхав із Підмосков’я до Москви. Він працював у хорошій компанії, яка знаходиться поруч із моїм університетом. Я часто виходила гуляти до парку, що знаходився біля університету, під час великої перерви. Ми там зустрілися з Артемом, і так сталося, що одного дня він вирішив мене пригостити чаєм, бо на вулиці було холодно. Я спочатку відмовилася, але потім він мене таки переконав. Так ми почали спілкуватися з ним.
Через 6 місяців він запропонував жити разом і я з радістю погодилася. Ми винайняли однокімнатну квартиру, недалеко від місця роботи та мого університету. Все було гаразд, навіть ідеально. Я знайшла роботу для себе, яку змогла поєднувати із навчанням. Ми почали відкладати гроші на нашу квартиру. Вирішили взяти іпотеку, на початковий внесок ми майже зібрали гроші. Квартиру купити зараз одразу без кредитів та іпотек дуже складно. Ми вирішили, що якщо ми обоє добре заробляємо, то не відкладати неправильно. Ми взяли в іпотеку двокімнатну квартиру і за місяць побралися. Вже могли думати про майбутнє та про дітей, бо квартира була.
Я заваrітніла. Ми чекали нашого малюка з нетерпінням. Ось лише одна ոроблема була – родичі мого чоловіка. Вони майже щомісяця прибували до нас додому погостювати та залишалися не менше ніж на 3 дні. — Ви ж не проти, що ми приїхали? Нам так подобається ваша оселя і у вас дуже затишно. Ось наш син закінчує школу і хоче до столиці вступати. Сподіваюся, що ви не будете проти, якщо він у вас житиме, хоча б кілька місяців, – говорила тітка чоловіка. Я ваrітна і мені важко весь день на ногах стояти. Я не знаю, як їм пояснити, щоб менше до нас приїжджали, тому що мені зараз дуже важко все дається, але я вирішила поговорити із чоловіком. Нехай сам вирішує ոроблему зі своїми родичами. Нaxaбства їм, звичайно, не позичати.