Ми з майбутнім чоловіком познайомилися 4 роки тому у кафе. Я якось гуляла з подругою у парку, коли побачила його; це було кохання з першого погляду. Але він не одразу почав робити кроки до знайомства. Він переїхав до столиці з області. Знімав на той момент однокімнатну квартиру, а в мене своя двокімнатна, яка дісталася мені від бабусі. Я стала часто гуляти парком, щоб зустрітися з ним. Якось ми перетнулися в тому ж кафе, де відбулася наша перша зустріч. Коли ми виходили з кафе, він підійшов до мене і запропонував погуляти. — Вітання. Слухай, може, погуляємо в парку, якщо ти не зайнята, і якщо, звичайно, хочеш?
Я зраділа; звичайно ж, погодилася, тому що чекала на це дуже довго. З ним ми гуляли до дев’ятої вечора і нам було дуже добре разом. За місяць ми почали зустрічатися. Ми вже планували жити разом і він навіть зробив мені пропозицію. Я не очікувала, що він так швидко захоче узаконити наші стосунки. Не минуло й року, як ми зіграли весілля. Почали жити разом і все в нас було добре, доки його не перевели на іншу посаду. Йому довелося вирушити працювати в інший кінець міста. Ми стали більше свapитися, тому що він жив у моєму будинку і далеко йому щодня на роботу їздити. Він почав скаржитися мені, ніби я могла це якось вирішити.
Після нapօдження дитини він вже став затримуватися на роботі. За його словами, він не висипався вдома. Дитині ще й місяця не було, як він підійшов до мене із серйозною розмовою: -Слухай, Ань, я вирішив зняти однокімнатну квартиру поруч із моєю роботою, щоб щоранку по три години туди не їздити. І взагалі зараз я не висипаюся, і мені складно працювати. Коли дитина почне нормально спати вночі, тоді я повернусь додому, добре? Я була обурена і дуже скривджена. Я сказала, що він може чинити так, як вважатиме за потрібне. Але зараз я думаю про розлучення, тому що справжній чоловік свою сім’ю не залишить, особливо у такий складний момент.