Чоловік вигнaв мене з дитиною надвір. Якось я повернулася додому і знайшла свої речі у під’їзді. Він просто виставив мене із сином. Йому було нaчxaти, де і як ми житимемо. Квартира була подарунком його батьків, на неї я не могла претендувати. Я винайняла кімнату в комуналці. Спочатку було вaжкօ. Гроші швидко закінчувалися, мені вдалося влаштуватися на роботу в магазин: я шила сукні, спідниці та костюми своїм подругам та знайомим. Іноді бувала, що через недосипання сильно 6оліла голова, але я чудово розуміла, що якщо не буде підробітку, то ми з сином пропадемо.
Якось син став нити: захотів шоколадки. — Любий, ну не вepeдуй. Я куплю, коли отримаю зарплату. Зараз ми не можемо витрачати гроші ліворуч і праворуч. — Мам, ну чому ми заощаджуємо? Ми що, жебраки? Мені було складно пояснити все дитині, яка до 9 років ні чого не потребувала. Щодня їв дорогі продукти та шоколадки. Коли він уже трохи підріс, то лиш тоді став усе розуміти. Нині він уже працює, приносить мені гроші. Я не беру його зарплату. Я ж розумію, що він молодий хлопчик, який має свої потреби. Я просто горда, що в мене росте такий розуміючий хлопчик.
Ось моя подруга мала схожу ситуацію. Її покинув чоловік, дочка спочатку жила з нею, а потім напросилася до тата. Перед відходом вона назвала свою матір «невдахою». Мій син навіть голос на мене ніколи не підвищуватиме. Із батьком він не спілкується. Колишній намагався кілька разів з ним зустрітися та поговорити, але син уникає таких зустрічей. Я ніколи не налаштовувала сина проти нього. Але якщо чесно, то я рада, що син не хоче спілкуватися з такою низькою людиною, яка могла з нами так вчинити.