Знаєте, багато хто, напевно, думатиме, що я малолітка, яка вчинила дурість, але я зовсім іншої думки. Мені 26 повних років, маю доньку, якій майже два роки. Я самостійно дійшла рішення її наро дити, і жодного разу не передумала. Я дуже люблю дітей, тому що моя мама не любила мене. Моє нар одження було незапланованим. Моя мати працює у науковому середовищі. Вона просувалася кар’єрними сходами, коли мною заваrітніла. Папа вмовив наро дити дитину, тобто мене, він дуже хотів стати батьком. Але її нічого не цікавило, окрім роботи. Я про це дізналася від моєї тітки, коли виросла. Звичайно, моя мати не дбала про мене. Живучи в одному будинку ми були чужими людьми.
Я дуже злилася на неї через бездушність на мою адресу. Мені хотілося швидше закінчити школу і поїхати з дому. Все так і сталося. Навчалася я на бюджетній основі, а жила у гуртожитку, наданому мені університетом. Ми з матір’ю спочатку телефонували кілька разів, а потім і зовсім перестали. З татом ми перебували у добрих стосунках. Паралельно я працювала та накопичувала гроші. Закінчивши університет, я орендувала квартиру. Оскільки я працювала на фрілансі, у мене з’явилися думки про створення сім’ї. Ставлення з чоловіками у мене не складалося. Я вирішила на родити дитину і сама виховувати. Батько моєї дитини не знає, що має дочку. До батьків я поїхала лише після закінчення університету.
Вони не знають, що вони мають онуку. Матері немає до цього діла, а батько лише проситиме, щоб я повернулася. Нещодавно я розмовляла з батьком, і він повідомив, що мама серйозно хво ра. Тепер мене мучить совість , чи не повідомляти їм, що в них є онука? Хоч би що, вона все-таки моя мати. А раптом, дізнавшись, мама почне хвилюватись і це спровокує у неї ускладнення? Допоможіть, будь ласка, порадою, як мені бути?