Наша з чоловіком історія кохання народилася ще в яслах. Ми були дуже хорошими друзями і скрізь ходили разом за ручки. Наші батьки теж були знайомі і жартома називали нас нареченим і нареченою. Дійшли вони, так би мовити. Не у кожної пари є фото, де їм по 3 і вони базікають про вічне, сидячи на rорщиках. Одного разу його сім’я вирішила переїхати в інше місто по роботі батька, і ми розл училися аж на 10 з гаком років. Але навіть за такий тривалий період я його не забувала. Якого ж було моє здивування, коли в моїй групі в університеті, я зустріла того самого хлопця. Він мене впізнав першим, але підійти до нього і заговорити зважилася я.
Через пару місяців наші відносини перейшли на новий рівень. Ми почали зустрічатися вже по-дорослому. Він був справжнім ром антиком. Дарував мені подарунки, квіти і плюш еві іграшки, ніколи не давав мене в образу і неймовірно сильно мене любив – я це відчувала кожен день. Одного разу нам знову довелося розлу читися, на цей раз на три місяці. Це був найск ладніший період у моєму житті. Я могла проплакати весь день, сумуючи за ним. Відразу по його поверненню ми прийняли рішення одружитися, адже у нас з’явився вагомий на це аргумент: я заваrітніла. За підтримки моїх батьків і свекрів, ми зіграли дуже розкішне весілля і незабаром після цього у нас з’явилася дочка.
Так ось, чому я все це розповіла. Нещодавно я знайшла у валізі чоловіка щось, про що я навіть подумати не могла. Це був тест на його батьківство над нашою дочкою. Навіщо він був потрібен? Невже він думає, що я йому зраджувала? Він настільки не вірить в мою вірність, що цілий тест провів? Він тепер впевнений, що це його дочка, і ставиться до неї і до мене тепліше, ніж раніше, але цей тест просто не дає мені спокою ночами. Мені так прикро … я і не знаю, як далі бути.