Одружився я по зальоту і дуже пишався тим, який я благородний. Спочатку все було добре. З народженням дочки турбот у нас додалося. Перші кілька тижнів, я намагався дружині в усьому допомагати, але поруч були друзі – все холості. Вони розважалися, я носився з сім’єю. Це було nрикро. Я вирішив, що і нам з дружиною треба розважатися. Ми стали залишати дочку з бабусями і ходити по кафе і ресторанах. Дружина моя ніколи не була шикарною дівчиною, а з наро дженням дитини і зовсім зникла. На тлі загального блиску, вона сильно програвала. До того ж, її весь час тягнуло додому.
Вона дзвонила впоратися про дитину кожні півгодини, а в проміжках сиділа заспана і нудьгуюча. Це мене дра тувало. Кругом були веселі, відчайдушні дівчата, відкриті для будь-яких відносин, і я красень-чоловік, з дружиною-куркою. Ні, її не повинно було бути поруч. І поступово я виключив її з виходів у світ. Ще й машину купив круту і став хлопцем нарозхват. Мізків вистачало хоча б на те, щоб не зав’язувати серйозних стосунків. Так, на пару днів. Чим більше я пов’язав в цих відносинах без зобов’язань, тим неприємніше було повертатися додому.
І одного разу я просто зібрав свої речі, сказав дружині, що більше не люблю її і пішов. Десь через три місяці я поміняв роботу і побачив там ЇЇ. Ось це була дійсно жінка-мрія. Струнка, красива, елегантна і розумниця до того ж. Я почав з нею загравати і зрозумів, що цю фортецю просто так не візьмеш. Вона тільки посміхалася, але близько до себе не підпускала. Півроку залицянь не дали результатів. Але одного разу вона прокололася на роботі, а я її прикрив. Вона сказала, що в борrу у мене і я скористався шансом: — Ми будемо квити, якщо дозволиш сьогодні тебе підвезти.
Вона погодилася. У машині я продовжив атаку, розливався солов’єм і запропонував сходити в ресторан. — А далі що? – з викликом запитала вона. — Я готовий одружитися, — серйозно відповів я. — Але ти ж одружений. Я став палко запевняти її, що розлу чусь, що моє одруження була помилкою, що я тільки зараз зрозумів, що таке справжня любов. — Ненавиджу, — тихо сказала вона. Мене наче облили холодною водою. — Захотів –женился, перехотів, розлу чився, — продовжувала вона. — Ти безвідnовідальна і безсо вісна людина, зовсім як мій батько. І не смій мені говорити про кохання, ти не знаєш, що це.
Вона пішла, а я сидів і згорав від соро му. Адже вона права. Я кинув свою дитину, звалив всю відповідальність на дружину. Нелегко було повернутися і знову заслужити довіру дружини. Але вона мене пробачила. Я зі шкіри геть ліз, щоб спокутувати свою провину перед дружиною, і перед дочкою. Я не скупився на подарунки дружині, наполягав, щоб вона більше витрачала на себе. І дружина розцвіла. Як я міг раніше не помічати, яка вона в мене красуня?! Ми з тією дівчиною все ще працюємо разом. Спілкуємося лише на рівні привіт-поки що. Але ми знаємо, чім я їй зобов’язаний. І тільки я знаю, як я їй за це вдячний.