Я заборонила чоловіка заходити на кухню. І ось чому. Він переконаний, що має кулінарні таланти. Але це лише його думка. Він нікудишній кухар. Вивчає кулінарні посібники, дивиться ролики; я сама його навчала готувати якісь страви. Але в нього нічого не виходило. Домовилися: кухнею займаюсь я, а — він домашніми справами. Але марно. Ми одружені майже рік. На початку я вірила, що у нього можуть бути кулінарні навички. Він казав мені, які інгредієнти потрібно чи не треба додавати.
Але потім зрозуміли, що він дилетант, навіть яєчню не зможе приготувати. Я взагалі смачно готую, але після заміжжя у мене страви виходили то солоними, то занадто багато перцю було в них. Спершу я нічого не розуміла. Але потім стало ясно. Якось до нас у гості прийшли мої батьки. Я стояла біля плити цілий день. Чоловік мені доnомагав. Разом пішли за покупками. У магазині він брав тільки ті продукти, які мені не були потрібні. Мама та тато їхали довго і зголодніли. Я накрила стіл.
Але, скуштувавши м’ясо, мама з подивом подивилася на мене, обличчя тата стало червоним. Вони глянули один на одного. Чому стільки солі? Попросила скуштувати іншу страву. А воно виявилося гострим. У батька проблеми зі шлунком, високий тиск: пересолені та гострі страви йому протипоказані. Чоловік дивився на мене винними очима. Я одразу зрозуміла, хто винуватець усього цього. Мої батьки так і лишилися без вечері. Мені було соромно перед ними. Я ж старалася, цілий день стояла біля плити, готувала. Але змушена була заборонити чоловікові входити на кухню. Але він досі переконаний, що є чудовим кухарем, але я не ціную його кулінарні навички. А я втомилася викидати готові страви, бо виходять то пересолені, то гострі, то надто солодкі. Може, навички якісь у нього є, але точно не кулінарні.