Я проходила поряд з його домом і через силу себе стримувала, щоб не зазирнути у вікно. Мені було боляче від спогадів, але я була безсила.Приблизно 10 років тому я вступила до столичного університету. Мені було 19 і відчуття ейфорії від величезного міста мене не покидало.У цьому місті я зустріла Арсенія. Всі дівчата шаленіли від нього. Він був дуже привабливим зовні і страшенно розумний. Пізніше, коли я дізналася, що він ще й чудово пише вірші, я зрозуміла, що закохалася в нього по вуха.
Не знаю чому, але Арсеній звернув на мене увагу. Не просто звернув увагу, а ще й познайомився зі мною. Ми одразу сподобалися один одному.Незабаром він познайомив мене зі своєю мамою. У той день його мама ясно дала зрозуміти, що в цьому будинку мені не раді. Потрібно було тоді звернути увагу на це.Ми одружилися. Весілля вирішили зіграти пізніше, просто розписалися у РАГСі.
Незабаром я зробила сюрприз чоловікові та його мамі. Замовила тортик із відповідним написом та розповіла їм, що скоро в будинку буде поповнення.Сеня буквально стрибав від радості, а свекруха лише награно усміхалася. Її реакція мене насторожила, але, мабуть, замало, щоб брати ноги до рук і втекти з її будинку.Через кілька днів після найщасливішого дня в моєму житті у мене стався викидень… Ми з Сенею у сльозах поїхали до мого лікаря. Він сказав, що без допомоги цє не обійшлося, адже фізично все було ідеально для плоду.
Я була в жаху. Хто так побажав зла дитині, що ще не народ илася? Потім я згадала реакцію свекрухи на мою ваrітність. Я не хотіла в це повірити, тож Сені нічого не сказала.Коли я залишилася віч-на-віч зі свекрухою, я запитала, чи правильно я все зрозуміла, і, знаєте, правильно…Вона сказала, що у неї були кандидатки на серце її сина краще, а я своєю появою все зіпсувала.Не знаю чому, але я тоді зібрала речі і, не сказавши нічого Сені, поїхала до свого рідного міста. Лише дорогою я йому написала: “Пробач, розлюбила. Будь щасливий».
З того часу я одна. Я безплідна і не хочу красти щастя інших дівчат, вийшовши заміж за якогось хлопця.Ось я гуляю біля його будинку. Вікно відкрите, світло на кухні горить, я подумки уявляю, як він у білій футболці сидить перед ноутом з розпатланим волоссям і п’є каву.Його мами немає вже 3 роки. Він, як і я, після нашого розлу чення не одружився. Живе один, працює, на цьому все.Мій мозок відключився, за справу бралося серце, мої ноги піднялися на третій поверх, а пальці натиснули на дзвінок. Він відчинив двері, подивився на мене здивовано і обійняв. Вперше за 7 років я відчула себе живою, а головне – щасливою.