Вийшла я заміж, коли мені було 22. З чоловіком зустрічалися з 18-и років. Зараз вже шість років у шлюбі.За цей час ми бачили багато чого. Ніколи за ці роки не сумнівалася в правоті свого вибору. Він самий турботливий, милий і уважний чоловік на світі. Завжди допомагає в домашніх справах, у нього найдобріше серце на землі.
Красою він не блищить, та й сміливістю теж, але мені він подобається більше всіх на світі. Мій чоловік завжди підтримує мене в скрутну хвилину, дає багато позит ивної енергії і віру в краще.Є всього лише кілька рис, які залишають бажати кращого. Це його нері шучість вийти із зони комфорту, приймати кардин альні рішення. Додатково до цього, він надто сором’язливий.
Цікаво те, що за всі ці роки він не змі нився.Мені зараз 28. Я все встигаю на роботі, нещодавно купила собі машину, оплачую іпотеку теж одна. У житті у мене все добре.Тільки ось недавно моя подруга запитала про те, навіщо мені мій чоловік, адже я все одно все роблю одна.
З тих пір я постійно думаю про це. Більше не побачити ту посмішку, яка з’являлася тоді, коли розповідала про свого чоловіка.Адже подруга права: я і так роблю все одна, навіщо мені він? Що зміниться в моєму житті, якщо чоловіка там не буде?Не думаю, що я зауважу його відсутність.