Моя подруга жила у щасливому шлюбі, виховуючи двох дочок. Вони дуже хотіли, щоб у них народився син-спадкоємець. Чоловік цим просто жив. Не міг він жити і радіти, що має доньку, а сина не має.Але , на жаль , у дружини не виходило. Лікар наполягав на відпочинку. Організму треба було відновитись. Але чоловік зовсім не шkодував дружину: йому було шкода себе. Через деякий час керівництво запропонувало дружині путівку на море. Чоловік підтримав, але лишилося питання дівчаток. Допомогла сестра дружини, яка готова була наглядати за домом та доньками. А наглядала ще й за чоловіком.
Після повернення моя подруга дізналася, що чоловік подав документи на розлу чення: він жив із її сестрою. Дружина підписала документи. Пізніше з’ясувалося, що сестра вагітна. Жили вони всі разом: чоловік із сестрою дружини у кімнаті, а колишня дружина з дітьми – у передпокої. За законом вони мали право на житлоплощу, але у результаті моя подруга з дітьми поїхала.Через якийсь час моя подруга зустріла чоловіка, якого вона і діти дуже полюбили і створили міцну сім’ю.
Колишнього чоловіка вона зустріла лише через 10 років. Блідий, змучений — він розповів, що дитина народилася з пороками і зараз перебуває в інвалідному візку. А мати отримала ускладнення на спину і може ходити по квартирі тільки з ходунками, отже, сама не впорається з дитиною. Він попросив допомоги. Йому потрібно було поїхати у відрядження в інше місто, а залишити сина йому не було на кого.Совість її мучила, але гордість, спогади та біль давалися взнаки. Адже коли вони виставили її з дітьми надвір , навіть не поцікавилися, як і де вони жили. І недаремно говориться : на чужому нещастя свого щастя не збудуєш!