Фірма, де я працюю, всім хороша: і колектив хороший, і начальник знаючий, і високі зарплати, і солідний соцпакет. Коли гінеколог підтвердив мою вагітність, я повідомила начальника, що через півроку піду в декрет. Треба мені заміну знайти. — Ось ти й шукай. І підготуй людину, — спантеличив мене начальник. Я замислилась, потім перебрала своїх знайомих.
Галина підходила для цього найбільше. Колись ми з нею дружили, потім вона поїхала до іншого міста. А нещодавно повернулася і шукала роботу. Я подзвонила їй, запросила до кафе. Там я розпитала подругу про досвід роботи. Виявилося, що вона раніше працювала за суміжною спеціальністю. Я провела експрес-опитування. Зрозуміла, що вона про мій фах щось, десь чула. За виразом мого обличчя, Галина зрозуміла, що мене її навички не влаштували. І почала просити, щоб я посприяла її влаштуванню на роботу.
Обіцяла намагатись і все вивчити до мого декрету. Співбесіду із начальником Галина не провалила. Андрій Степанович вирішив взяти її на роботу з випробувальним терміном. За час, що залишився до декрету, я добряче підтягнула подругу. Тож у відпустку йшла зі спокійною совістю. Але, як з’ясувалося, даремно. Через місяць, після пологів, я проходила повз нашу фірму, і вирішила зайти, дізнатися про успіхи моєї підопічної. — Твоя Галина, як з’ясувалося, теж готуєтся народжувати, — дорікнув мені начальник. — Мало того, що регулярно бере лікарняні як зараз, так і на роботі не старається. Вигнати її вже не можу.
Будуть проблеми. Тож чекаю, коли вирушить у декрет. Щоби взяти нормального працівника. Мені було дуже соромно. Сама не бажаючи цього, я підставила і фірму, і начальника. Подзвонила Галині. — Тобі не соромно було так зі мною вчинити? — Я працюю в міру сил та можливостей. Я ж не винна, що в мене вагітність проходить так важко, — прикинулася вона невинною овецєю А я зареклася більше ніколи, ні за кого не доручатися.