Я завжди думала, що Тамара Володимирівна до мене добре ставиться. Вона так себе завжди поводила. Зі мною вона завжди спілкувалась люб’язно, завжди пригощала нас своїми кулінарними шедеврами, при мені посміхалася. Мені ніколи не могло спасти на думку, що все це лицемірство і майстерна акторська гра.
Таке відкриття стало великою несподіванкою. Якось Тамара Володимирівна була у нас у гостях. Мені зателефонували з роботи, працюю я вдома, треба було закінчити справи, пов’язані з останнім проектом. Коли Тамара Володимирівна дізналася, що я дещо зайнята, вона тактовно почала збиратися додому. Коли вона вийшла, я помітила, що вона залишила на столі телефон. Я вийшла до під’їзду, щоб повернути його. Бо після її виходу не минуло й 10 хвилин.
Одразу, як я вийшла на сходовий майданчик, почула голос Тамари Володимирівни. Вона розмовляла із сусідкою. — Моя невістка просто невміха! Ти навіть не уявляєш, як я шкодую свого сина. Як він міг вибрати за дружину таку дівчину? Вона нічого не вміє робити по господарству, мій син завжди голодний. Я без сліз не можу дивитися на їхню квартиру. Вона постійно потопає у пилюці. Вона просто стерва, вона використовує Олега, щоб жити і ні чого не потребувати.
Я не могла повірити своїм вухам, як може так поводитися людина, яка в обличчя тобі постійно посміхається? На мить я завмерла, а потім повільно спустилася сходами і простягла Тамарі Володимирівні її телефон. Вона, коли мене побачила, почервоніла дуже сильно. Вона зрозуміла, що я все чула. Повернувши телефон, я просто повернулася і пішла назад у квартиру. Після цього я попросила Олега, щоб його мати більше не з’являлася в нашому будинку.