У нас із чоловіком була 5 річниця весілля цього року, і ми вирішили зробити собі подарунок: вирушити вдвох у Карпати. Зі способів пересування наш вибір припав на поїзд, але в нас уже був досвід невдалої поїздки на поїзді, тому ми вирішили викупити все купе, щоб ні крикливі матусі, ні буйні діти не завадили нам . Ми купили багато смакот, винишка, скачали кілька фільмів на ноутбук, щоб подивитися дорогою.
Так ось, влаштувалися ми зручніше, відкрили пляшку вина, включили фільм, і наші найкращі дні почалися… ну, ми так думали. За кілька хвилин до нас постійно почала заглядати одна дівчина з приблизно однорічною дитиною на руках. Вона заходила, дивилася на нас запитливо і знову виходила. Раптом мені захотілося до туалету. Вийшовши з купе, я побачила ту саму дівчину з дитиною. — Нам якийсь ненормальний супутник попався, — сказала вона, — впустіть нас до себе, будь ласка. Бо вони нам заважають. — Дорога, вибач, але ми з чоловіком заздалегідь усі місця в купе викупили, щоб бути там одні. Зверніться краще до провідника. З цими словами я пішла, а коли повернулася, побачила дівчину з дитиною на моєму місці, а всі мої речі – на полиці чоловіка.
Він у мене взагалі людина з м’яким характером, тож я не здивувалася, що він не зміг вигнати цю самозванку. – Я ж попросила звернутися до провідника. Він вас, що, до нас заселив? — Запитала я. — Та хоч до Папи Римського! Мені тут зручно, тож вирішуйте свої проблеми вже самі. За 20 хвилин провідник був у нас. Цю нахабну пані з сином все ж таки вдалося виселити від нас. Виявилось, провідниця нашого вагона була її подругою, а вона була із сусіднього вагона, на хвилиночку. Вранці ми з чоловіком виявили нецензурне слово на наших дверях, але, на щастя, відмивати це не нам, а подрузі того автора.