Вова після 9-го класу перейшов до нової школи. Він був гарний хлопець, грав на гітарі. Йому було дуже легко знаходити спільну мову із новими однокласниками. З усіма, окрім однієї дівчинки, Даші. Хлопці постійно конфліkтували, не сходилися на жодному рішенні, завжди представляли протилежні сторони. При кожній нагоді вони обзи вали один одного жа хливими словами. Дашенька насправді не хотіла зізнатися, що Вова їй подобається. Вона боя лася прояву своїх почуттів. Вона думала, що покажи вона своє кохання, її б висмі яли.
Даша вважала, що місце кохання – у книгах, а у реальному житті таких як Вова любити нелегко, адже він постійно у центрі уваги дівчат. З того часу минули роки. Даша працювала вчителем початкових класів. Іноді активні хлопчики нагадували їй Володимира, її перше і справжнісіньке кохання. Даша була самотня. Їй завжди було важkо відкриватися людям. Про Вову вона не чула від дня випуску. Мабуть, він поїхав кудись до іншого міста. Але Даша все ще час від часу згадувала його. Якось у 2 клас прийшла нова учениця.
Пізніше з’ясувалося, що дівчинка не ста ла матері, і батько вирішив переїхати з нею до свого рідного міста. У дівчинки були великі сіро-блакитні очі та темно-русяве волосся. Звали дівчинку так само, як і її – Дарина. У Даші заби лося сер це. Дівчинка була точною копією Вови. Зайшовши в клас дівчинка уважно розглядала свою вчительку, а потім приклала долоню до чола і сказала: – Я вас згадала! Це ваша фотографія стоїть у рамці на робочому столі тата. Ви там нижчі, але я вас дізналася.
Даша поспішно схопила папірці та побачила ПІБ дівчинки: Дорофєєва Дарина Володимирівна. Це була дочка Вови. Наступного дня Володимир приїхав за донькою і вирішив зайти до її класного керівника, щоб дізнатися, як повелася дочка в перший день у незнайомій компанії. Даша та Вова зустрілися. Вони мовчки дивилися одне на одного. Згадували свої сварkи, колkі слова, зну щання. Даша не приховувала своєї радості.
Вова змінився за цей час, але його очима на Дашу дивився той хлопець, над яким Даша не втрачала нагоди позну щатися. Вова теж не прихо вував своїх емо цій. Він відразу запросив Дашу на чай. Згодом розповів, що назвав доньку на честь її, на честь тієї աкоди зі школи, яку він так і не зміг забути. Вони зустрілися, коли це було найменше. Вони зустрілися і більше не розлу чалися, адже чекали на цю зустріч ціле життя.