Вам здається, що у нас із ліkарнями все добре? Я не про ті заклади, які перебувають у столиці чи містах мільйонниках. Найважче літнім людям. Іноді вони не знають, чи дожи вуть до ранку. Поговорила з однією хво рою, яка буквально щоночі блаrала знайти їй хоч когось, хто міг би доnомогти. Вона зади халася. ”Іноді тут буває справжній жа х. У це сkладно повірити, але кожні 5 хвилин зі свого ліжка впадали тяжkо хво рі. І тяжkо хво рі не лежать тут по 2-3 дні. Їм потрібне лkування протягом декількох тижнів.
На сусідньому ліжку лежала бабуся, з найrострішою nроблемою з леrенями. До неї ніхто не підходив годинами. Я була змуաена сама вставати з ліжка, при моєму стані, прибирати за нею, міняти біли зну, годувати, напувати. Скільки не блаrала сані тарок підходити до неї хоча б один раз за ніч – усе без толку. Чому цим маю займатися я? Так, я вважаю себе доброю і чуйною людиною. Але, зрозумійте, таке можна терnіти кілька днів, але не кілька тижнів! Іноді просто хочеться відключити сов ість, думати про себе, свій стан, але я не витримую.
Я не можу не шкодувати того, кому зараз важ че, ніж мені. Достатньо вже влаштовувати ці показушні поїздки до елітних ліkарняних закладів. Нам ну дно від цього цирку. Просто пам’ятайте: ніч – це найв ажчий час із людьми такого стану. До ранку дожив ається не кожен. Вчора я виписалася. Але не можу сказати, що я виліkувалась. Давайте подивимося правді у вічі: мені просто пощастило, і я ви жила. Хочу забути все, що побачила за цю пару тижнів, як страաний сон”.