– А ви, мабуть, весела невістонька буде – придивляється до мене немолода русява жінка. – Знаєш, у мене така невісточка хороша, така гарна!Балакуча сусідка попадалася мені в неблизької дорозі.- Мій син полюбив сироту. Зустрічалися довгенько, а потім вирішили одружитися, тому що дівчина завагітніла. А люди зупинили мені нашіптувати, що дівчисько вирісла без матері (померла, як дитя маленьке було), а батько у неї – п’яниця і гультяй. Мовляв, і вона така ж буде … Я не слухала. А потім сусідка до мене прийшла і радить: дай їй грошей, нехай вона втратить її дитину “.
Я блиснула очима на Гальку і сказала їй: “Боже упаси! Чи ти не в своєму будинку, жінка ?! Як так можна?” А я питаю сина тихенько: “синку, твій гріх?” А він: “мій, мама !. . Я люблю її “Ну, це, – кажуть вони, – лад вам і любов” Заусміхалася жінка, розчулилася і замовкла на мить. Я вже вирішила, що батько і вся історія, хотіла сказати, що таке рішення-наймудріше з усіх можливих, а супутниця продовжила:
– Пішла я до бабусі цієї дитини та й питаю: “Що ж робити будемо? ”” Не знаю, у мене – ні копійки грошей! “Я тоді з нею в плач, тому що і у нас ні копійки. Прийшла додому, а дочка моя старша і каже: “Мама, не сумуйте. У нас порося, так ми і зарежем. І горілка. Тому що той цукор на пайок, що ми його вперлися на горище, переженемо на горілку! А ще трохи грошей позичимо та й сгулямо на свадсьбу-заткнемо людям рота “.
Я це як почула, це вже мені від серця і відлягло … хочу і Доні моєї копійка була не зайва-вони мас дитинку чекали Відгуляли весілля! А потім народилася у нас онучечка. І знаєш, як дві краплі веде схожа до нашого сина. Ну, це ж потрібно! Візьміть чудо нам Бог учинив-візьміть знаменитості дитятко подарував. Не уявляю, як би мого батька жили без нашої онучечки?
Зараз їй п’ять рочків, і наша донечка хлопчика народила. Восьмого місяць різниці між дітками.
Знову на хвилину замовкла моя співрозмовниця.- Знатете, довше я рада, що маю таку невістку. Мені вона як рідна донечка. Хоч і важливо нам спочатку довелося. Воно ж, пташеня, голе і босе було. Раз я помітила, що дістала з шафи синє білизну (майку і плавочкі) і одяг на себе, тому що свого немає. Я аж плакала, так мені її шкода дбала. Кажуть тоді чоловікові: “Давай продаємо мішок цукру і купимо дитині хоч одягнутися”.
Це чоловік мій, бувало, йде з роботи і в кишені кілька цукерок. “Нехай, – каже, – це невістці, тому що я як подумаю, що тій дитині ніхто ніколи і цукерки не приніс”А вже як захотілося нашому батькові зле – вдарив його інсульт (ми якраз на городі були), це невістонька помітила щось недобре і у нього запитала: ” Батько, вам погано? Що ви такий червоний? “Схопили під руки і в лікарню … Врятували батька!