Мамі моїй вже за 60. Тата ми втратили 15 років тому. З того часу мама жила одна – у великій 3-кімнатній квартирі. Вона пропонувала мені з чоловіком та новонарод женою дитиною переїхати до неї, адже жили ми тоді на орендованій квартирі. Ми погодилися, адже онук міг стати порятунком для моєї мами. Та й нам допомога не завадила б. Так і мешкали. Через 2 роки я наро дила другого сина.
Здавалося, що все було чудово. Адже квартира була великою. Мама жила в окремій кімнаті, ніхто нікому не заважав. До недавнього часу… Наші сини виросли, стали слухняними та розумними хлопцями. Самі роблять уроки, займаються спортом. Звичайно, більше спілкуються з друзями, ніж з нами, і особливо з бабусею. І ось моя мама занудьгувала. Почала шукати на себе якісь боля чки, щоб частіше ходити до поліkлініки.
Напевно, у черзі є, з ким побалакати. В одній із таких черг вона й познайомилася з дядьком Іллею – її новим залицяльником. Добрий дідусь – під 70. Ось тільки слабохарактерний. Навіть син його б’є, коли наnивається. Ще з дитинства пам’ятаю, як мама годувала, а іноді й тягала до хати безпритульних собак та кішок. От і знайшла собі нову турботу.
Стала щодня кликати дядька Іллю на обід. А той приходив постійно у старому поношеному одязі. Казав, що син забирає у нього всю nенсію. Дійшло до того, що мама попросила цього діда переїхати до нас. Стало б тісно, тож мама наказала нам з’їхати. Звісно, маму можна зрозуміти. Вирішила на старості років пожити спокійно, а не стирчати постійно біля плити, не прибирати за всіма.
А яка ситуація у нас? Старший закінчує школу і планує переїхати до столиці. Молодший точно вирішив, що після 9-го піде у військове училище. У нас є деякі накопичення, але всі вони підуть на оплату навчання дітям. А тепер нам треба десь жити. Мабуть, винаймати квартиру. Може, зможемо зробити перший внесок за іnотеку… Вирішили поговорити із мамою.
Я пояснила їй, що діти скоро з’їдуть, а ми з чоловіком будемо в іншій кімнаті і не завадимо закоханим серцям. Плюс до всього, вони вже не молоді, і їм самим скоро знадобиться догляд. Ось ми зможемо допомогти. Але мама непохитна у своєму вирішенні. Виганяє нас. Що ж, сама захотіла; нехай незабаром не розраховують на нашу допомогу.