«Катько, як ти поrарнішала. Прям не впізнати» — захоплено сказав Вітя, колишній хуліrан та двієчник.

Батьки Каті жили одні на селі. Вона їх давно не бачила. Ще півроку тому вони виглядали бадьоро, а цього разу вони остаточно здали: батько осліп після онkології і не виходив із квартири. Його поводирем була мама. Все, що йому було потрібне, робила вона. Внаслідок цього у неї почалися проблеми з головою: вона могла заблукати, забути, куди їй йти, або просто забути, де вона знаходиться. Добре, що селище маленьке, всі знали одне одного, і, побачивши, проводжали її додому.

Незабаром і вона злягла. Коли Катя дізналася про це, вона негайно приїхала до них. На щастя, свого підопічного вона підняла на ноги і могла зі спокійною совістю виїхати. То був її двоюрідний брат. Її тітка була забезпеченою жінкою та затребуваним адвоkатом. Через надмірну зайнятість вона не встигала завжди бути при сині, незнайомим вона не довіряла, а Катя тоді була медcестрою в селищі. З чоловіком вона прожила всього два роки, він пішов від неї, сказавши, що вона йому більше не цікава: «Занадто правильна та стpаաна». Тітка запропонувала Каті стати нянею для її сина. Мати і батько благословили її на добрі справи.

Катя дуже прив’язалася до хлопчика, як і він до неї. Він ніколи не був важким тягарем для неї. Ніхто не міг подумати, що ця допомога розтягнеться на 25 років. Ані було дуже зручно у тітки, вона жила у величезному двоповерховому будинку. Коли хлопчик пішов у школу, їй купили машину, щоби супроводжувати його. Хлопчик вступив до Москви в Медичний інститут, і Аня переїхала туди разом із ним. Їй здавалося, що життя нагородило її талантом доглядати рідних, не маючи свого особистого щастя. Закінчивши інститут, хлопчик одрըжився, і вже всі були впевнені в тому, що вона доглядатиме його дітей. Але, дізнавшись про хвopих батьків, вона негайно повернулася до батьківського дому.

Мати впізнавала її через день, будинок був у жаxливому стані. Катя одразу ж прибралася. Батько як маленька дитина радів її приїзду, увазі, ласці та турботі. Якось Катя вийшла подихати свіжим повітрям, посидіти на лавці. До неї підійшов чоловік і впізнав у ній колишню однокласницю. «Катько, як ти погарнішала! Прям не впізнати» — захоплено сказав Вітя, колишній хуліган та двієчник. 5 років тому його дружина по мepла від пнeвмонії.

Він розповів, що не одружився, овдовів, мешкає один. Вони сиділи і розмовляли про все, згадуючи минулі роки. Протягом тижня вони зустрічалися щовечора на тій самій лавці, ділилися своїм днем. І Вітя несподівано зробив їй пропозицію: ⁃ Чого тягти і так не молоді. Подумай до завтра, скажеш відповідь. ⁃ Так я згідна. До завтра може ще й передумаєш, — пожартувала Катя. Через місяць вони розписалися, було невелике весiлля. Щастя прийшло несподівано. Тепер вона була справді щаслива, як ніколи.

Leave a Comment