Ми з чоловіком завжди жили в достатку: власний двоповерховий будинок, біз нес… Нашому синові десять років і, на жаль, він не пересувається самостійно, лише на інвалідному візку. Колю ми дуже любимо та доnомагаємо йому всіма способами. Лі карі дають шанс на одужання, за ним потрібен постійний догляд, але ми з чоловіком працюємо і не завжди можемо бути поряд. Саме тому ми вирішили найняти няньку для сина.
Дуже довгий час ми не могли її знайти. Ми просили нашу родичку, щоб вона доглядала Колю, але жінка не могла працювати в нас довго. Якось ми з чоловіком поверталися з роботи. Була страшна погода. На зупинці біля будинку сиділа жінка похилого віку. Ми вирішили її підвести. — А просто мені нема куди йти. Дочка вигнала мене з дому, а старший син на заробітки поїхав, його дружина не любить мене.
Ми з чоловіком швид ко вирішили, що заберемо бабусю до себе. Вона погодилася доглядати Колю і доnомагати по дому. Дороrою бабуся Ніна розповіла, що діти відмовилися від неї. Наш Коля відразу порозумівся з бабою Ніною. Вони разом ходили на гуртки і займалися всім, що завгодно.
А невдовзі він назвав Ніну бабусею. Ми були приємно вражені, коли за рік наш синочок став на ноги, а все завдяки бабі Ніні. Протягом року кілька разів приходили діти баби Ніни. Просили вибачення. Ніна їх вибачила. Але додому повертатись відмовилася. Тепер це її дім. Вона стала членом нашої родини.