Виростили стяжателей на свою голову. Сина Ігоря, тридцяти років і дочку Антоніну, тридцяти одного року. Дочці, в дев’ятнадцять років, весілля шикарне захотілося. Ми взяли кредит, оплатили весілля. Синові, в двадцять один рік, машину захотілося. Ми з чоловіком, Стасом, знову в кредит залізли, машину йому купили. Потім Тоні з квартирою допомогли, кредити взяли. Всю зарплату в банк відносили, самі їли картоплю з дачі. Одинадцять років. Насилу з кредитами розібралися.
А недавно, сорока днів ще не пройшло, як преставилася моя мама. Від неї мені у спадок дісталася однокімнатна квартира. Вчора заявилися наші дітлахи Зуб точать на спадок. Ігор жалиться, що йому жити ніде, половина зарплати йде на оренду житла і машину. Просить пустити його жити в бабусину квартиру, мовляв, грошей на життя не вистачає. Звичайно не вистачить, якщо кожну нову подружку по заморським курортам возити, поїти, годувати, одягати. І все за свій рахунок. Як правило, його дівиці не працюють.Тоня теж не відстає, витрати у неї, бачте, на дочку великі. Грошей їм не вистачає.
А з чого їх у неї повинно вистачати? Я на двох роботах працювала: мед sестрою і прибиральницею, щоб дітей забезпечити. А ця сидить у своєму павільйоні, чай продає. За десять тисяч. І чоловік такий же нероба, веде гурток у школі, за вісімнадцять тисяч. Ти йди он, на заводі, за верстатом попрацюй, як мій Стас. Він, між іншим, вийшовши на пенсію, продовжує працювати, щоб наших бовдурів забезпечити. А зять штани в своєму гуртку просиджує. Ось і пристали, мовляв: «продамо бабусину квартиру, а гроші поділимо». Продамо, звичайно, продамо. Тільки от дітям з цих коштів ні копійки не виділимо. Витратимо на облаштування нашої дачі і придбання нової машини. Ну і по дрібницях дещо собі прикупимо. А Ігор з Тонею нехай вчаться вирішувати свої про блеми за свій рахунок.