— А чи не завести мені коханку? — задумався Славко, оцінюючи колег-жінок на роботі. — Он і Володька, і Сергій мають романи на стороні. Чим я гірший? Я ще не старий, симпатичний, та й гаманець дозволяє.
Останнім часом його дружина Лариса, яку нещодавно підвищили на роботі, стала агресивною. Постійно дорікала, що він не допомагає вдома. Але що саме допомагати? У міській квартирі чоловічих справ майже немає. Полку прилаштувати? Усе давно прибито. Кран полагодити? Він же не сантехнік! Для цього є спеціально навчені люди. А решта — жіноча робота! Ну не варити ж йому борщ після роботи? До речі, борщ Лариса не готувала вже давно.
Одного разу він натякнув їй про це, і знаєте, що вона відповіла?
— Хоча б картоплю, моркву й буряк начисти до мого приходу, тоді зварю.
Славко аж обурився. Де це бачено, щоб чоловік чистив картоплю? Він же не жінка! І взагалі, вона останнім часом постійно затримується на роботі, а дитину з садочка забирає ледь не останньою. Бідолашний малюк!
— Забери сам, — сказала Лариса, — ти ж раніше повертаєшся з роботи.
Але як забирати? Вихователька може щось попросити допомогти полагодити або пересунути — він цього не хоче! Після роботи він і так втомлюється.
— Навіщо ти пішла на це підвищення? — дорікав їй Славко. — Залишилася б на старій посаді, і не треба було б затримуватися.
— Тоді ти працюй так, щоб тебе підвищили! — парирувала Лариса. — А я повернуся на колишню посаду й буду вчасно забирати дитину й готувати борщі. Ми ж не проживемо на дві звичайні зарплати!
Славко лише зітхнув, але підвищення його не цікавило. Він бачив, як важко працюють його колеги на вищих посадах: ні кави попити, ні піти раніше. Це не для нього.
Останнім часом Лариса зі своїми претензіями вже добряче йому набридла. Славко вирішив «помститися» й обрав для цього свою колегу Жанночку. Вона не була красунею, але мала шарм і велику… харизму. Її єдиний недолік — маленька дитина, але це його не зупинило.
Жанночка виявилася приємною й легкою у спілкуванні. Після кількох побачень вони стали близькими. У неї вдома завжди чекав теплий прийом, смачна вечеря й бурхливе продовження. Тим часом у житті Лариси відбулися зміни: її мама погодилася забирати онука з садочка й годувати його вечерею. Лариса почала ще більше затримуватися на роботі, сподіваючись, що чоловік, залишившись без вечері, почне допомагати вдома.
Але вона навіть не підозрювала, що Славко приходив додому лише за кілька хвилин до її повернення, ситий і задоволений. Єдине, що затьмарювало його ідилію з Жанночкою, — це її дедалі більші вимоги. Їй постійно потрібні були гроші: на продукти, подарунки, квіти, а згодом і на нову шубу.
Коли Жанночка попросила гроші на дороге хутро, Славко зрозумів, що час повертатися додому. Він вирішив поставити крапку й водночас провчити Ларису.
Ледь дочекавшись її повернення, він театрально заявив:
— Лариса, я більше не можу терпіти! Я чоловік, а в домі немає порядку! Я хочу гарячі вечері, чисті сорочки й випрані шкарпетки!
— Ти приходиш раніше за мене, — спокійно відповіла Лариса. — Що заважає тобі приготувати вечерю або закинути речі в пральну машинку?
Славко підняв голову й гордо заявив:
— Я йду від тебе! До нормальної жінки!
— Нарешті, — зітхнула Лариса. — Квартира залишається мені. І навіть не думай претендувати на неї, бо всі виплати по іпотеці були з моєї зарплати.
Шокований, Славко швидко зібрав речі й подався до Жанночки.
— Жанночко, кохана, я прийшов до тебе! — урочисто заявив він, подзвонивши у двері.
Але Жанночка несподівано перекрила йому дорогу:
— А я тебе не кликала. Звідки ти взяв, що ми будемо жити разом?
Славко стояв ошелешений, не знаючи, що відповісти.
— Ти мене влаштовував тільки тому, що допомагав грошима, — продовжила вона. — Якщо більше цього не робитимеш, то, будь ласка, йди!
Місяць яскраво освітлював самотнього чоловіка з валізою, який повільно крокував темною вулицею, розуміючи, що помститися вдалося лише самому собі.