Прийшла до мене подруга, моя сусідка Катя. А я в цей час на кухні стояла для сина готувала. Я тепер весь час після роботи проводжу на кухні і намаrаюся догодити своїй дитині, якій уже 18 років.-Знову ти готуєш, таке почуття, що ти ніколи не відпочиваєш? -А хіба на це є час? Після роботи біжу до магазину, щоб щось смачне купити. У мене син не все їсть, а ціни зараз так злетіли. Поки що знайду якісь продукти по акції, потім одразу додому.
І тут починається… адже ніколи не вгадаєш, що синові з їжі сьогодні сподобається, а що ні. -Невже він такий гурман? Ось у мене у сім’ї все зовсім не так. Якщо я на роботі затримуюсь, то чоловік сам може в магазин сходити і помити посуд.-Пощастило тобі з чоловіком … а що їсте?-Та все, що в холодильнику є. Я наготую борщ на три дні вперед, усі його із задоволенням їдять. Можуть самі салат собі нарізати для різноманітності. -Ой, а ось мій син борщ не їсть.
Каже, що не може наїстися одним супом, йому щось суттєве потрібне. А я, навпаки, не можу на вечерю їсти щось тверде. Ось якщо зроблю макарони, то вони потім як каміння у шлунку лежать. Чи то справа супчик.-Так ти почни щось міняти у своєму сині. То він у тебе вже на шиї сидить. Якщо йому не подобається те, що ти готуєш, то хай собі сам щось готує. -Та я вже ставила такі експерименти. Якщо йому їжа не подобається, він може просто голодувати.
Сидить у своєму телефоні голодний, а я ходжу та переживаю за нього.Катя ще трохи посиділа у подруги, а потім пішла додому. У неї були думки, що так добре, коли є чоловік, який допомагає. На неї в сім’ї ніхто не перекладає всіх справ, навпаки, всі намаrаються допомогти.Вони часто щось із чоловіком готують разом, так веселіше. А ось у подруги великі проблеми, але вона сама у цьому винна. Потрібно було з дитинства дитину привчати до різної їжі, а не балувати її.