— Ваш син уже до дитсадка йде, чому ж дружина на роботу не влаштовується? — свекруха вкотре ставить те саме питання моєму чоловікові.- Це тебе не торкається. Ми так вирішили. Їй можна, — відповів чоловік.Звичайно, свекруха ображалася, адже вона лише про наш сімейний бюджет турбується. Краще б на свою діряву пам’ять ображалася. І їй, і решті заклопотаної сімейки вже тисячу разів, говорилося — мій фріланс приносить солідний дохід. Майже рівний зарплаті чоловіка. Дохід є абсолютно офіційним, податки з нього сплачуються, пенсійні накопичення збираються.
То заради чого мені мучаться в офісі? Та ще під «чуйним керівництвом» якогось самодура. Але ні, рідня так і намаrається накинути на мене ярмо. Мене їхня думка не турбує. Бо до мене лізти зі своєю настирливістю побоюються. Знають, що відповім так, що їм мало не здасться.Наприклад:- Дитинко, а чому ти не працюєш? — Запитала мене тітка Валя.- Тітка Валя, а де вчора ночував ваш чоловік? Вдома, чи знову, набравшись, під огорожею? — з безневинним виглядом відповіла я питанням на запитання.
Звичайно, тітка Валя, після цієї милої розмови, кидається від мене, як правовірний від свинини.Іншим разом із цим питанням поліз дядько Жора:- Коли на роботу виходити збираєшся?- Дядько Жора, а чому ваша дружина носить норкову шубу, а ви ходите у дірявих туфлях?Дядько Жора після цього теж тримається від мене подалі.Я ж не лізу до вас, що ви всі лізете до мене? Займіться своїми справами та проблемами.
А ще я від дня народження сина стала ворогом номер один для всієї рідні чоловіка. Бо не захотіла назвати сина Павлом. На честь когось там.Ім’я синові ми вигадали ще до його народження. І воно співпало з ім’ям лікаря, який врятував малюка при важких пологах.Подвійна причина назвати сина, як ми назвали.І нехай кажуть…