Нещодавно я дізнався, що мій брат насправді мій дядько. Звучить кумедно, але це так.Наші батьки тривалий час не мали дітей. Тоді ще не робили ЕКЗ. Єдиним способом мати дітей було усиновлення. Оскільки моя мама працювала у школі, вона постійно приходила і вдома обговорювала своїх учнів. Вона за всіх хвилювалася, за всіх переживала.
І ось мама одного разу розповіла батькові, що її одна учениця поїхала до табору та повернулася звідти вагітною. Також, що вона збирається віддати дитину до дитбудинку після народ ження.Мій батько запропонував мамі, щоб вони забрали дитину. Коли мама сказала про це учениці, то одразу ж погодилася. Потім до них додому прийшла мама дівчинки і дуже просила, щоби мої батьки забрали ще її сина, виходить — мого дядька. Вона сказала, що жити їм нема на що і їй все одно доведеться віддати дитину в дитбудинок.
Мої батьки погодилися сина також взяти. Після того, як вони вирішили питання із документами, дочка зажадала гроші. Це, звичайно, було нахабно з їхнього боку, бо, якби вони віддали дітей до дитбудинку, то там грошей їм не дали б точно.Мої батьки вирішили все ж таки дати їм якусь суму, щоб вони ніколи не приходили і не турбували їх. Весь цей час ми про це навіть не здогадувалися і думали, що ми брати, але одного дня прийшла жінка, тобто моя біологічна мати, і знову у моїх батьків зажадала гроші.
Вони розмовляли на під’їзді, і ми з братом це почули. Вона погрожувала нам розповісти все, якщо батьки не дадуть потрібну суму, тому ми вийшли, щоб припинити все це. Вона нам нічого не сказала, пирхнула і пішла.З батьками у нас була серйозна розмова. Вони боялися, що після цього щось зміниться у ній. Але в нас нічого не змінилося, ми як любили їх, так і любили. Смішно вийшло, що мій брат виявився моїм дядьком — зате ми міцна сім’я.