Ми з Андрієм одружені вже 7 років. У нас зростає 5-річний син. Батько сина обожнює. Ми обоє працюємо, живемо щасливо. Це я так думала…Якось, у неділю, коли Андрій із сином, вирушили до компанії друзів чоловіка на природу. Компанія була суто чоловічою, тому мене не взяли.Тоді я вирішила зайнятися збиранням. У процесі наткнулася на якийсь зошит. Погортала. Начебто щоденник чоловіка. Я не стала б лізти туди, якби звідти не вивалилася фотокартка дівчинки трьох років. Зацікавившись я прогорнула зошит. І знайшла ще кілька фото. Якась жінка з цією ж дівчинкою, моє із сином знімки, разом і окремо.
Цікавість у мене зашкалила. Переглянула щоденник уважніше і знайшла дуже цікаву сторінку. Там була розлита таблиця, в два стовпці. У першому рядку було два імені: моє і Тома. На другому рядку два телефонні номери: мій і, як я розумію, Томин.Далі йшли почуття, які мій (наш?) чоловік оцінював за десятибальною шкалою. Такий аналіз власних почуттів наочному.У рядку «кохання» і в мене, і в Томи стояв прочерк. Виходить – жодну з нас він не любитьЗавершальний рядок був взагалі щось із чимось. У мене стояло «завагалася», у конкурентки «остогидла».
Тут я на якийсь час упала в ступор. Очухавшись, набрала телефон Томи. Коли та відповіла, я не змогла вимовити жодного слова. Не знала, що сказати. Тома сама почала розмову, і назвала мене на ім’я…Коли чоловік із сином повернулися, я відвела хлопчика до сусідки, виклала перед чоловіком його щоденник і запитала:- І що це значить?- Я давно хочу з тобою розлучитися. — відповів чоловік, зібрав свої речі та пішов…Я важко переживала розрив. Здавалося, що не переживу зради.Через тиждень мені зателефонувала Тома. Я одразу почала на неї кричати. Та мовчки вислухала і потім повідомила, що Андрія не бачила і не чула вже тиждень.Виходить, що він нас обох покинув? Водночас?