Ця історія трапилася ще взимку. Був морозний вечір. На небі були видні зірки. Ми з чоловіком в черговий раз посварилися, через якісь нісенітниці. Щоб якось заспокоїться я вирішила сходити в найближчий гіпермаркет. Вийшла на вулицю. Зверху падали сніжинки, я повільним кроком дійшла до гіпермаркету. У магазині я навіть не знала, що брати і навіщо я взагалі сюди прийшла. Просто прогулювалася серед рядів, я знову поверталася до думок про нашу сварку з чоловіком. У гіпермаркеті було багато народу. Народ снував туди, сюди.
Раптом до мене підбігає дівчинка років п’яти. Її світле волосся були красиво заплетене в кіски, видно, що мама постаралася. Дівчинка попросила мене взяти її на руки. Я спочатку роззирнулася в пошуках її батьків, подумала, що вона загубилася.Батьки сиділи за столиком в кафе і спостерігали за своєю донькою. Мабуть та любила робити подібні штуки. Посміхаючись, вони закивали головою. Я взяла її на руки, дівчинка обняла мене. Я дуже здивувалася поведінці маленької дитини. Ніяк не очікувала, що дівчинка ось так запросто може підійти до чужої людини і обійняти його. Раптом вона, поглянувши мені прямо в очі, сказала: «Ти була дуже сумна, хотілося, щоб ти посміхнулася!»
Після сказаного, почуття нахлинули на мене, сльози самі потекли по щоках, і посмішка заграла на моєму обличчі. Я міцно пригорнула дівчинку до себе і прошепотіла: «Дякую». У мене піднявся настрій, від колишньої образи на чоловіка не залишилося і сліду. Захотілося повернутися додому і помиритися з ним.Дівчинка стрибнула з моїх рук побігла до мами, я довго проводжала її поглядом. Прийшла додому весела, розповіла про все чоловікові, і ми, звичайно ж, помирилися. Вечір пройшов чудово. Досі, згадуючи його, у мене на душі стає легко і радісно. Я так вдячна чоловікові і тій дівчинці, і Всевишньому, який всіх нас звів тоді.