Одружилися ми сім років тому. Сімейне життя почали, придбавши кожному по машині і дачі для сім’ї. Всі записали на ім’я чоловіка. Потім, потихеньку почали міняти обстановку в квартирі: меблі поміняли на нову, побутову техніку та інші потрібні в господарстві речі. Свої зарплати ми складали в бюджет, потім вирішували на що його витратити. Дітей немає і поки що не плануємо.
Такий стан справ мене більш ніж влашто вувало. Зарплати, у нас з чоловіком, хороші і ми могли дозволити собі все, що душі завгодно: і закордонні курорти, і візажистів, і шикарні ресторани. Гроші ми готівкою зберігали у себе. Мій чоловік проти банків. Втім, гроші у нас і не затримувалися. Ми завжди знаходили куди їх витратити.
Тиждень тому я випадково підслухала розмову чоловіка зі своїм другом. Мій чоловік радив тому придбати житло до офіційної реєстрації шлюбу. — Відкладеш на потім і тобі доведеться поділити з нею квартиру після розлу чення, — повчав мій чоловік свого друга. — Я навіть скажу тобі більше — не квапся реєструвати шлюб. Поживіть трохи разом, дізнайся про всі плюси і мінуси своєї пари. Якщо шлюб з нею буде тобі вигідний, то одружуйся.
Я була вражена — от уже не думала, що мій чоловік такий прагматик.Я пішла в спальню і задумалася. У світлі відкрилася, невідомої досі рисі характеру чоловіка, я переосмысливала наше з ним життя. Усвідомила, що все наше майно записане на ім’я чоловіка. Випадковість? Навряд чи. А може, це я сама собі ужастики вигадую? Але як тоді зрозуміти його рекомендації одному?
З того дня я не знаходжу собі спокою. Не знаю, що мені зробити? Порадитися з батьками? Не хочу їх засмучувати. Подруг, таких з ким можна поділитися своєю проблемою, у мене немає. Почати з чоловіком відверта розмова, поставити всі крапки над «i»? Боязно. Одне очевидно, якщо ми, не дай Бог, розлуч имося, то я залишуся ні з чим.