Я вийшла заміж за людину, яка мала двох дітей від першого шлюбу, та й у мене була дитина. Спільних дітей ми так і не завели. Все в нас було добре, крім одного. Чоловік ставився до мого сина байдуже. Я з його дітьми одразу ж потоваришувала. Вони мене навіть стали називати мамою, та й із сином моїм вони порозумілися. Моєму Вані зараз 17 років, він працює на півставки в магазині, встигає грати у футбольній команді, та й навчається чудово. Але мій чоловік цього начебто не помічає. Завжди хвалить своїх дітей, а убік мого навіть не дивиться. Я, на відміну від нього, таких відмінностей я не роблю. Ваня намагався потоваришувати з вітчимом. Першим розпочинав розмови, просив його про допомогу, але чоловікові було начхати. Нині вони живуть, як сусіди. Мені таке ставлення не подобається.
Я роблю все, щоб син не відчував себе самотнім, щоб він розумів, що в будинку є людина, яка його цінує та любить. Навіть батьки чоловіка ставляться до мого сина з любов’ю та називають його своїм онуком. Я намагалася говорити з чоловіком на цю тему, але він мене не слухає, лише відмахується. Каже, що я собі все вигадала, а стосунки з Ванею у нього нормальні, але я не сліпа. Я все відчуваю. Якось чоловік відмовився брати Ваню із собою на рибалку. »Твоєму синочку з нами буде нудно, та й у машині немає місця». — Але ж ти мені обіцяв, що відвезеш його з собою. Ми ж домовилися, та й це допоможе вам наблизитись. — Сказала я йому. — Ти мене чуєш? У машині немає вільних місць, тож я його з собою взяти не можу.
— То навіщо ти Лізу з собою береш? Ось їй точно буде нудно у чоловічій компанії. — Вона моя дочка, я хочу сімейну подорож, зрозуміло? — Отже, мій син тобі не сім’я, так? Як же ти любиш розділяти дітей на своїх та чужих… Я дуже засмутилася через цю розмову, бо зрозуміла: чоловік ніколи Ваню не прийме. А хлопчик старався, але, мабуть, дарма. Для мене така поведінка дивна, тому що він чудово знав про моє становище, коли робив мені пропозицію. Він був згоден, що Ваня житиме з нами, він обіцяв, що ставитиметься до нього добре. Мабуть, він мені брехав, але навіщо незрозуміло. Якщо Ваня попросить мене розлучитися з вітчимом, то я зрозумію; мабуть, навіть, розлучуся.