Свекруха сама покликала до себе жити, а потім виrнала. А коли вона назвала нам причину — у нас очі на лоб полізли.

Свекруха не хотіла жити одна. Вона постійно робила натяки, щоб ми з чоловіком і дитиною переїхали до неї. Її можна зрозуміти, адже вона залишилася зовсім одна. — Прокидаюся вранці і розумію, що вдома крім мене нікого немає. Стає сумно і самотньо. Серце болить через все це-говорила вона. Свекруха любить проводити час з онуком, часто з ним грає. Мені доводиться щодня його привозити до бабусі, щоб вона залишалася задоволеною. — Замість того, щоб привозити онука, могли б просто залишитися у мене. Квартира велика, всім місця вистачить. А свою здавайте, зможете накопичити грошей і на відпочинок поїхати-запропонувала вона. Я розуміла, що їй доводиться переживати не найкращі часи. Нещодавно вона поховала коханого чоловіка. Їй сумно і самотньо. Чоловік хоч вітчима не любив, але все ж йому шкода маму. Коли я йому сама запропонувала переїхати до його матері, то він погодився. Ми змогли б скласти їй компанію, та й грошей накопичити: вони ніколи не бувають зайвими.

Чоловік давно хотів оновити машину, але ніяк не вистачало коштів, тому ми порахували ситуацію, що склалася дуже вдалою. Свекруха допомогла знайти орендарів, і ми успішно переїхали до неї. Мама чоловіка цілими днями поралася з онуком, тому у мене з’явилося багато вільного часу. Я пішла в салон, по магазинах, нарешті стала схожа на людину. Мені подобалося, що тепер я можу займатися своїми особистими справами. Зустрілася з подругами, сходила в спортзал, навіть хотіла влаштуватися на роботу на півставки, але свекруха відрадила. Ми з нею не сварилися, вона зверталася до мене не по імені, а називала «донькою», я у відповідь називала її «мамою». Мені подобалося жити з нею, вона ні до чого не чіплялася. Але одного разу все змінилося. Вона стала нервовою, говорила зі мною на підвищених тонах. Навіть на звичайні питання відповідала грубо і сухо. — Мам, ви сьогодні заберете Даню з садка?

Я хочу піти в зал, а то давно не ходила, треба скинути калорії-сказала я їй. — Як добре ти влаштувалася. Все по дому роблю я, за твоєю дитиною стежу теж я. Досить! У мене є своє життя , так що-забирай свого сина сама. Надумала вона в зал піти, може я теж хочу вийти з квартири у справах – відповіла вона мені. Мені стало неприємно, тому що вона могла спокійно відмовити. А не заводити цілу істерику, та й яке у неї може бути життя? Їй під 60 років, вона повинна пиріжки пекти, та за онуком наглядати. І це не моя думка-свекруха сама так говорила. Якось раз приходжу додому, а там мене чекав сюрприз. Сидить свекруха з чоловіком незнайомим. — Сьогодні-завтра переїжджайте до себе, я житиму з Борисом. Ви мені заважаєте влаштовувати особисте життя-заявила вона мені тим же вечором. Я відразу зібрала речі і подзвонила чоловікові. Квартирантів наших довелося попередити, щоб за тиждень знайшли собі новий варіант і з’їхали. А ми цей тиждень залишалися у моїх батьків. Зі свекрухою я більше не спілкуюся, та й чоловік не хоче.

Leave a Comment