Я двадцять років відпрацювала у міській лікарні гінекологом. Багато в мене було всяких пацієнток. Більшість осіб стерлися з моєї пам’яті, але одне я ніколи не забуду. Якось до мене на прийом прийшла молода дівчина, майже дівчинка, з матір’ю. У матері було суворе обличчя, вона постійно хмурилася. А дівчинка виглядала засмученою. -Ми хочемо позбутися дитини! – заявила матуся з порога. -А що у вас спільна дитина? — пожартувала медсестра. Я віддкашлялася. -А івчині є вісімнадцять? Вона взагалі згодна. -Є. Дівчина зі сльозами на очах кивнула. Чесно кажучи, я не стала далі вдаватися до подробиць, записала на четвер, уточнивши термін і провівши поверхове обстеження. Коли вони вийшли з кабінету, я забула про цю парочку.
До мене такі нещасні з небажаними вагітностями ходять пачками. Але тієї ночі мені наснився дивний сон. Маленький хлопчик дивився на мене великими блакитними очима. Він прошепотів: -Не роби цього, будь ласка. Сон справив на мене сильне враження. Я не знаходила собі місця. Вранці до мене прийшла та дівчина знову під конвоєм мами. Маму я з кабінету вигнала. Вже в кабінеті я спитала її; -Що трапилося? Ти дійсно хочеш позбутися цієї дитини? -Ні. Мама вимагає, але в мене є коханий, ми хочемо одружитися. Але мама проти. Я вирішила дівчині допомогти, сказала матері, що позбутися дитини не можна за медичними показниками.