Була у нас у селі одна жінка 70 років. Я не хочу назвати її бабусею, адже вона сама просила називати її просто Сашею, а не бабою Сашею. Сашу любили всі на нашій вулиці та за її межами. Не було такої людини, яка знала і не любила Сашу, адже вона була по-справжньому з тих, хто однією своєю появою робив день сонячнішим і добрішим. В один період Саша стала виглядати свіжішою і молодшою. Вона стала одягатися по-іншому, і, ясна річ, усі подумали, що у Саші з’явився чоловік. Вона нікому особливо нічого не говорила, сумніви навіювали також самовільні риси характеру Саші.
Вона не була з тих жінок, хто міг днями безперервно няньчитися з чоловіком. Одного разу Саша стала підтверджувати сумніви односельців, але хто той щасливчик – вона не казала. Особливо цікаві жінки з села кілька разів помічали чоловіка біля Саші, коли темніє і стає складно розрізняти обличчя. Коли всі довідалися, з ким зустрічається Саша, ахнули! То був п’яниця, Влад. По-перше, він був невиліковним алкоголіком, а по-друге, йому було 50. Коли Влад почав одягатися чистіше і перестав випивати, всі зрозуміли: це те, що класики називають чистою, щирою любов’ю.
Невдовзі Саша та Влад одружилися. Саша була в гарному білому сарафані з фатою на голові, а Влад одягнув чорний костюм, який йому подарував сусід з нагоди такого чудового свята. Пара прожила разом 12 років. Згодом Влада не стало. Довгі роки поганих звичок та слабке серце зробили своє. Саша прожила без чоловіка 2 роки. За ці два роки вона стала бабусею Олександрою. Начебто за два роки постаріла більше, ніж за 70 років.