Близько 6 років тому я зі своїм хлопцем, Іваном, готувалася до весілля. Наші батьки були проти такого раннього, за їхніми словами, шлюбу, але все ж таки вони за нашими спинами перешіптувалися, думали, що даруватимуть на весілля і кого запросять. Ми з Ванею лише сміялися з їхніх таємних обговорень, знаючи, що в кінці все буде так, як вирішимо саме ми. Декілька днів у мене тягло низ живота. Я вже здогадувалась, до чого це може бути. Купила собі тест на вагітність, зробила все, як вказано в інструкції та страшенно здивувалася від появи на ньому двох червоних смужок. Я була шалено рада, чекала Івана з роботи, щоб поділитися з ним новиною, але, побачивши тест, він насупив брови і сказав, мовляв, дитина нам зараз не потрібна,
нам би для себе пожити для початку і таке інше. Я образилася, сказала, що залишу дитину, а він ляснув кулаком по столу і накричав на мене, що не бути цьому. Вже наступного дня я, зібравши пару речей у сумку, зібралася йти з його будинку, але тут з’явився він з букетом квітів та коробкою моїх улюблених цукерок. Я сказала своєму без 5 хвилин чоловікові, що принижуватись йому не потрібно, тест виявився невірним, і тепер мене з ним нічого не пов’язує. Іван спробував утримати мене, але я була налаштована рішуче. Я переїхала до своєї тітки, яка мені завжди допомагала. У неї не було чоловіка, не було дітей, вона дбала про мене, як про рідну дочку. Ото тітка і тоді мене не залишила однієї. Вона прийняла мене з радістю та теплом.
3 роки в будинку тітки пролетіли непомітно. Мій Максим був найкращим, що колись траплялося в моєму житті. Бути його мамою для мене було честю. Якось мій тато захворів і нам все ж таки довелося приїхати в рідне місто. Удома мама з татом мені розповіли, що Іван постійно ломиться до них, стає на коліна, просить сказати, де я, але я цього робити батькам забороняла. Загальні знайомі донесли Іванові новину про наш приїзд і ось, через годину він постукав до нас. Він став переді мною навколішки, почав вибачатися за ту реакцію на вагітність, а побачивши за моєю спиною Максима, свою точну копію, почав плакати. Благо, я його теж любила, і вже через півроку ми зіграли весілля так, як мріяли раніше, правда з однією відмінністю: на нашому весіллі був наш син.