Під час операції сина я помітив якийсь ажіотаж у ліkарів та занепокоївся. А коли мене викликали до головного ліkаря, у мене мало коліна не зігнyтися.

Ця історія сталася досить давно, двадцять років тому. Нашому синові на той момент було лише сім років. Він періодично хворів на ангіну, і у нього з’явився хронічний тонзиліт. При такому діагнозі єдиний ефективний метод лікування – операція. У той період дружина ніяк не могла взяти відпустку на роботі, мала якийсь дуже важливий проект, тому до лікарні з сином вирушив я.

Начальник у мене дуже розуміюча людина. Спершу все було нормально. Операція нескладна, тому я не надто переживав, спокійно чекав у коридорі. Але після п’ятнадцяти хвилин з початку операції почався якийсь переполох. Медичний персонал почав бігати туди-сюди. Серце моє тривожно забилося.

Я зрозумів, що з моєю дитиною щось не так. Я вимагав пояснень, але мене викликали до кабінету головного лікаря лише за півгодини. Там мені лікар розповів, що анестезіолог помилився з дозуванням препарату і серце дитини на кілька хвилин зупинилося. Але його змогли відкачати, і з сином усе гаразд. Я тоді мало не зомлів від страху і хвилювання. Горе лікаря потім звільнили. На щастя, з сином все було гаразд.

Leave a Comment