Ми з Олексієм одружилися після трьох років стосунків, жити стали із його мамою. Карина Ігорівна була незадоволена вибором сина, бо я з села, до того ж із багатодітної родини. Вона розраховувала на багату невістку. Поки ми жили втрьох зберігався хлипкий нейтралітет, у присутності сина вона боялася якось мене образити, бо Льоша стояв за мене горою. Незабаром я завагітніла. Ми з чоловіком були щасливими, а свекруха не дуже.
-Вирішила намертво дитиною прив’язати до себе, — бурчала вона. Мене било дрібне тремтіння. Я ніяк не могла заспокоїтись. В цей час свекруха збирала мої речі і кричала так, що було чути навіть у сусідньому будинку: -Це ти у всьому винна! Якби не ти, мій син був би живий! Ти і твоя дитина його занапастили! Пам’ятаю, як стояла з речами та малюком у під’їзді і не знала куди податися. Батьки мої мешкають у селі, де й так мало місця, до того ж немає умов.
Довелося зателефонувати до подруги. Вона погодилася на якийсь час дати мені притулок. Аня мені допомогла знайти роботу. Вона сиділа з дитиною, коли я була на роботі. Вона мені як сестра. Коли малюк пішов у садок, я змогла вийти на повноцінну роботу і винайняти квартиру. Свекруха зателефонувала мені через п’ятнадцять років. Це стало цілковитою несподіванкою. Вона хрипким голосом попросила мене приїхати; -Будь ласка, я захворіла, допоможи мені. Я скинула виклик без докорів совісті.