Ми з чоловіком вже лягли спати, як я почула шум у сусідній квартирі. — Вася Прокидайся! — Що сталося? — До сусідів злодії вломилися. — Звідки ти це взяла? — Ти що, не чуєш? Чоловік прислухався. — Та Тань, ти забула? У нас сусіди є! — Знущаєшся? Вони ж вчора поїхали. Я бачила, як вони з валізами сіли в таксі. — Тоді я подзвоню в nоліцію. -Ні. А якщо вони повернулися? — Тоді я спати, — відповів чоловік і повернувся до мене спиною. — А якщо це злодії? — Давай я піду, подивлюся. — Ні, раптом у них зброя, і вони вистрілять в тебе. Тоді я не пробачу собі цього. — Ти визначишсь вже, Тань, що нам робити. — Може у сусідів рейс скасували, і вони повернулися.
— Ну тоді давай спати. — Ні. — Що ні? — А якщо це злодії, і ми нічого не зробили. Як будемо потім їм в очі дивитися? — Ну все. Я йду стукати в двері, — нервовий став з ліжка чоловік. — Не треба. А що, якщо хулігани запам’ятають тебе і будуть нам мстити? — Тоді давай спати вже. — Не можу. Я вже себе винуватою відчуваю перед сусідами. — Може мені самому увірватися до них і затримати злодіїв? — А якщо їх там багато? — Якщо більше двох, то не зможу.
— Ось бачиш! — Ну все Тань, ти вже дістала. — Ну добре, спи. А я подумаю, що нам зробити … Вань? Ти чуєш? — Ні. — Здається злодії вже йдуть. Піду подивлюся у вічко, щоб хоч когось запам’ятати. — Навіщо тобі? — Щоб потім слідчим пояснювати. Я схопилася з ліжка і побігла до дверей, чоловік за мною. Дивлюся, а там наші сусіди. — Ну, хто там? — Сусіди наші. Гуляти зібралися вночі. — Ти ж казала, що вони поїхали. — Значить не поїхали. Я ж не стежу за ними. — Завтра запитай, що у них стряслося. — Не зручно буде, — кажу я, — ще подумають, що я в їхнє життя лізу.