Ірина йшла на роботу; було вже 10 ранку, вона хотіла зрізати через сквер, але щось її зупинило; вона постояла біля входу хвилину і пішла по довгій дорозі, її шлях лежав через їдальню. Поруч з їдальнею сидів хлопчик років чотирьох; він опустив голову і щось шепотів; Ірина порівнялася з хлопчиком і мимоволі почула його слова:- Я не хочу щоб мама пила, я не хочу так, я хочу іграшок і багато їжі! Я не хочу, щоб мама пила!- Малюк, тебе як звуть? Ти загубився?— Мишко я, не загубився, мама сказала тут сидіти!- А вона давно пішла?- Тільки що, вона в магазин пішла, зараз прийде!Ірина продовжила свій шлях. Увечері, коли всі справи вже завершила, вирушила додому; вона спеціально пішла через їдальню; вечорами там випікали дуже смачні булочки, вона часто купувала їх. Підходячи до їдальні, Ірина знову побачила на лавці Мишка; він вдивлявся в кожну фігуру і з сумом проводжав поглядом батьків з дітьми.- Привіт, Мишко, ти мене пам’ятаєш?- Пам’ятаю!- Мама знову в магазин пішла?- Вона ще не повернулася!- Як не повернулася, адже часу вже багато пройшло! Підемо в їдальню, ти голодний, я тебе нагодую!
Мишко сумно посміхнувся і встав; Ірина взяла булочок і купила, що хотів Мишко. Її приголомшило бажання хлопчика:— А можна мені гречку і компот?Ірина ледь не розплакалася: він не попросив ні булочок, ні тістечок, а саме гречку і компот. Вони посиділи, поїли. Мишко розповів про себе: йому п’ять років, але він міркує вже як дорослий, він живе в маленькій кімнатці з мамою, яка постійно випиває і водить чоловіків. Мишко нікому не потрібний; вранці він іде на ринок і приходить тільки ввечері; там є добрі тітки, вони його підгодовують, а він в свою чергу допомагає їм перебирати фрукти і овочі.
Ірина пішла до відділу поліції до чоловіка Миколи, все розповіла, а через тиждень до Мишка прийшли органи опіки і забрали його в дитячий будинок; через кілька місяців матір позбавили батьківських прав, а Мишко вперше за п’ять років їв п’ять разів на день і дивився мультики перед сном.Ірина приїжджала в дитячий будинок кожен день, одночасно вона збирала документи на усиновлення. Ірині пощастило: її чоловік — полковник поліції; процедура усиновлення пройшла швидко, через два місяці Мишко вже жив удома у великій дитячій кімнаті, в якій було море іграшок.
Микола відразу прив’язався до Мишка; виявилося, що у них багато спільного. Микола дуже любив малювати, Мишко теж,Микола любив шахи, Мишко теж в свої п’ять років грав непогано. Мишко розповів, що його навчив грати мамин чоловік: це був єдиний чоловік, який і займався з Мишком і годував його, а іноді вони навіть ходили в парк, але через два місяці мама його вигнала.
Так само Микола любив нічні прогулянки по місту або посидіти на даху, а Мишко, коли темніло, сідав на вікно і дивився вдалину. Микола став брати Мишка на нічні прогулянки, незабаром вони зовсім подружилися і у них не залишилося ніяких таємниць. Микола записав Мишка в школу єдиноборств і вчив захищати слабких, а ще він купив цуценя вівчарки через поліцейський кінологічний центр.Ірина не могла натішитися на своїх чоловіків, а незабаром вона дізналася, що вагітна. Ця новина окрилила всіх. Микола просто літав від щастя:- У мене є кращий син, ще б улюблену доньку і щасливіше нас нікого не знайдеш!Мишко прямо стрибав від радості, вперше за півроку він назвав Ірину мамою:— Мамочко, народи, будь ласка, сестричку, я буду про неї піклуватися і захищати її! А якщо все-таки братик, я буду його вчити захищати слабких!Ірина пишалася своїми хлопцями, вагітність пройшла не дуже спокійно, у визначений термін народилася здоровенька дівчинка Соня. Мишко сам обирав ім’я, він навіть спеціально навчився читати, щоб знайти найкрасивіше ім’я для сестрички.
Йшов час, Мишко дійсно дбав про сестричку. Він годував її, навіть купав, якщо мама дозволяла. Малятко підросло, їй виповнився рік і вони вирішили відсвяткувати його в парку розваг. Сонечка побачила мильні бульбашки і побігла за ними; звідкись взялася собака, вона скелилися і бігла прямо на дитину! Мишко не злякався і побіг навперейми собаці, дорослі навіть не встигли відреагувати.Великий, злий пес накинувся на Мишка; Микола кинувся рятувати сина, а Ірина — до маленької, і схопила її на руки. Микола аби-як зміг відтягнути Мишка від собаки; швидка допомога, реанімація, лікарі не бачили настільки серйозних травм від собак; вони не могли сказати, вибереться Мишко чи ні.Через кілька днів Мишко прийшов до тями; Ірина чергувала біля ліжка сина, перший його питання:
— Сонечка жива?- Не переживай синку, з Сонечко все в порядку, ти справжній чоловік, справжній боєць, я пишаюся тобою! Але прошу, не роби так більше, ти нас з татом налякав!Через два місяці Мишко повернувся додому, Сонечка дуже сильно скучила за братиком, вона ходила за ним по п’ятах майже два тижні, а коли Мишка йшов на заняття, вона кожні п’ять хвилин бігала до дверей і питала:- Ми?А Ірина з Миколою сміялися і відповідали:- Скоро, зовсім скоро твій братик повернеться