Я виріс у дитячому будинку, хоча моя мати була жива та здорова. Самі розумієте, що життя там у мене було зовсім не казковим, а гірким і важким

Сергій провів своє дитинство у дитячому будинку, але весь цей час мріяв знайти свою рідну матір. Коли йому виповнилося 18 років, він нарешті отримав змогу здійснити задумане. Про свого батька Сергій ніколи не згадував, а от до матері у нього було одне важливе запитання: чому вона від нього відмовилася? Він не збирався її засуджувати, але правда була йому потрібна. Від вихователів Сергій дізнався, що потрапив до дитячого будинку, коли йому був лише рік. Його здоров’я та фізичний стан були в нормі, але ніхто так і не захотів взяти його до своєї родини. З віком надія на прийомних батьків повністю згасла.

Проте за кілька місяців пошуків Сергію вдалося знайти будинок своєї матері. З внутрішнім хвилюванням та переживаннями він підійшов до її дверей. За дверима почулися кроки, і ось за мить вони відчинилися. У голові Сергія роїлося безліч думок, але він не знав, що сказати і як поводитися. Тому побачивши жінку, він просто мовчав. – Ви з комунальної служби? – Запитала незнайомка. Хлопець кивнув у відповідь. – Нарешті. Я на вас довго чекала. Проходьте, – відповіла вона. Сергій переступив поріг та оглянув будинок. Усередині був старий ремонт, поламані меблі, обдерті шпалери. Він спитав: – Які у вас проблеми? – У ванній труба протікає, – пояснила жінка. Сергій полагодив трубу. Поки він займався цим, остаточно переконався, що перед ним його справжня мати. Її зовнішній вигляд, ситуація в будинку та квитанції на столі говорили про те, що вона була інвалідом. Це пояснювало, чому вона залишила сина.

Коли він закінчив роботу, жінка подякувала йому і запропонувала чашку чаю. Вони разом пройшли на кухню, а Сергій, оглядаючи моторошні умови, в яких вона жила, запитав: – У вас що, зовсім нема нікого, хто міг би допомогти з ремонтом? Де ваші діти? – У мене був син, але його забрали соціальні служби. Сказали, що я не зможу його виховувати. У дитинстві я з мамою потрапила в аварію. Мені дивом вдалося вижити, але про повноцінне життя довелося забути. З того часу я одна, – відповіла жінка. Сергій зрозумів і пробачив свою матір. Він не відчував до неї образи. Проте не наважився одразу зізнатися, хто він. Він вирішив дочекатися слушного моменту, щоб розповісти правду. Тим часом Сергій ухвалив рішення допомогти матері з ремонтом та покращенням умов у її будинку.

Leave a Comment