Інна вийшла заміж у дев’ятнадцять років. Свекруха оточила її великою турботою та увагою. Примушувала сина виконувати найменші бажання дружини. Натякала на те, що з нетерпінням чекає онуків.Незабаром Інна заваrітніла. Чоловік та свекруха не відходили від неї ні на крок. Водили до ліkаря разом. Добросовісно виконували призначення ліkаря.На шостий місяць ваrітності вони несподівано дізналися, що із серцем малюка не все гаразд. Ліkар Інни запропонував перервати ваrітність. Але вона чула від подруг, що за більших термінів вагітності її переривання може призвести до непоправних наслідків.
До того ж вона й без цього не погодилася б. Її підтримували також мати та бабуся. А ось свекруха та чоловік поводилися дивно. Дізнавшись про стан серця малюка, вони різко змінилися, перестали дбати і доглядати Інну. Казали, що не збираються все життя няньчитися з інвалідом. Інні було дуже боляче та прикро.Прокинувшись наступного ранку, вона побачила, як чоловік поспішно пакує свої речі. Він сказав, що їде до матері. Це був останній удар. Інна була пригнічена. Дізнавшись, що чоловік пішов, мати з бабусею одразу приїхали.
Найбільше Інні допомогла бабуся. У найважчі хвилини вона була поряд. Заспокоювала онучку, гладила по голові, говорила, що діагноз може й не підтвердитись. Вони ж самі не знають на сто відсотків. Так що все буде добре, і не треба так хвилюватися. Вона і мати за будь-яких обставин будуть поруч.Малюк наро дився вчасно. Дитину взяли на обстеження.За три дні ліkарі принесли дитину. Привітали і сказали, що із серцем все гаразд, але іноді треба проводити обстеження.
Наступного ранку, підійшовши до вікна, Інна побачила чоловіка та свекруху. Вони стояли із важкими сумками для передачі.Коли Інну виписали, зателефонував чоловік і благав, щоб вона вибачила його та матір. Чоловік повернувся додому. Живуть, як і раніше, хоча в Інни залишився неприємний осад на душі.