Розмовляла зі невісткою, вона приїхала до мене в гості з дитиною. Після весілля син із нею вирішив зняти квартиру, маленьку, але яку змогли оплатити. Вирішили так, що спочатку дитину нapօдять. Вона поки що в декреті посидить, а син копитиме на перший внесок іпотеки, щоб квартиру купити. Держава їм перераховувала гроші на дитину, вони ці гроші теж не витрачали, а всі збирали. Тепер онуку вже рік, і мені невістка заявляє: -От, хочемо швиденько другого нapօдити, доки я з декрету не вийшла. -Як другого, ви ж хотіли, щоб дитина в садок пішла, і ти на роботу вийшла. У вас же ціль квартиру купити.
-Так, мета так і залишається, тільки ми подумали, що якщо ми другу дитину на потім залишимо, то мені знову доведеться на три роки в декрет. Так краще зараз одразу пику, щоб на майбутнє не думати. -Це обов’язково? -Що обов’язково? -Так що, нapօджувати другого … ви ж і так нормально гроші накопичити не можете. — Хто вам сказав, що ми не можемо збирати? -А я за вашими витратами бачу. То тобі знадобилося зуби нові зробити, то телефон поміняти. -А Ви чужі гроші не рахуйте. -Вони не чужі, а мого сина. І я про ваше майбутнє думаю насамперед. Якщо з однією дитиною важко, то із двома ще важче буде. -Нічого не буде.
Після першого стільки речей залишилося, і візок із ліжечком купувати не потрібно. Залишиться лише на їжу витрачати. Але не думаю, що на їжі ми збанкрутуємо. І взагалі, нормальні бабусі завжди радіють онукам. -Я теж тішуся, але і дбаю про ваше майбутнє і фінанси. -Якщо ви так переживаєте з приводу грошей, то можете просто щомісяця якусь суму перераховувати заради свого спокою. Так і пройшла розмова з невісником. Я таких новин не очікувала. Вони тільки на ноги встали, то ще знову нapօджувати збираються, не маючи своєї квартири.