У нас із чоловіком двоє дітей. Син – сорокарічний Максим, і тридцятидворічна донька – Ольга. Коли Ольга заваrітніла та вийшла заміж, ми з чоловіком вирішили забрати бабусю до нас, у нашу трикімнатну квартиру, і впустили їх у бабусину двоєчку. З того часу Ольга із чоловіком живуть там. В них уже двоє дітей. Після смepті бабусі дізналися, що вона оформила заповіт на Ольгу та Максима. Так ось, кажу я синові, що виходить якась нісенітниця. Частина нашої квартири належить йому, інша частина – Ользі. То чому б йому не відмовитися від своєї частки у бабусиній квартирі? Нехай вона повністю належатиме сестрі, вони й так уже довгі роки живуть там і навряд чи колись з’їдуть.
А Ольга відмовиться від своєї частки в нашій квартирі, і ціла трикімнатна квартира після смерті залишиться йому. Син подумав і погодився. Ну пропозиція ж логічна. А тут дзвонить мені невістка, Даша. — Ви що? Знущаєтеся над сином? Хочете, щоб вашій Олі ціла квартира вже завтра дісталася. А синові своя колись дістанеться? Через двадцять років чи більше? І яка гарантія, що Ольга відмовиться від спадщини? Жодна! Ні, ми не відмовимося. Кажу, а ти чому втручаєшся? Це справи нашої сім’ї, спадщина сина. Ми самі вирішимо наші запитання. Говорить: — Те, що стосується мого чоловіка, стосується мене! Я проти.
Все залишиться так, як є. Або скажу більше. Половина квартири належить чоловікові. Чи нехай платять оренду, чи ми переїдемо туди. А такого не може бути. Як син може брати плату у сестри, чи переїхати у двокімнатну квартиру, де вже живуть четверо людей? Невістка збожеволіла. У нашій сім’ї таких свapok ніколи не було. Щоб ми так посварилися, такого наговорили? Ніколи! Це вона із завести, що у них квартира в іпотеку. Десять років уже оплачують, і ще п’ять, мабуть, платитимуть. А як ви думаєте? Невістка така ոогана? Чи вона розплющила очі чоловіка? Сестра не відмовиться від своєї частки, і чоловік залишиться без нічого?