Коли ми з чоловіком були зовсім молоді, ми обговорили питання про потомство і прийшли до висновку, що ми своїх дітей будемо самі забезпечувати, причому повністю. Ми не хотіли вчинити як наші брати і сестри, які, сподіваючись на допомогу батьків, нар одили собі дітей і раділи безтурботному життю. Після наро дження нашої дочки ми встали перед фактом: або ми даємо все по максимуму одній дитині, або дві дитини нічого не отримують. Ми вибрали, звичайно, перший варіант і не помилилися. Наша дочка отримувала все найкраще. Вона ходила не на безкоштовні секції, як її двоюрідні брати і сестри, А куди хотіла.
Ми думали, наша дочка, побачивши цю різницю в якостях життя, зрозуміє, що потрібно ставитися до дітей відповідально, але все пішло шкереберть. Вона звикла до хорошого життя під нашим крилом і подумала, що так буде завжди. На жаль І ах! Незабаром після весілля дочка завагітніла і пішла в декрет. Саме тоді за якоюсь логікою її чоловік почав експериментувати з роботою. Він спокійно йшов з тих робіт, які йому не подобалися. Тоді ми зі сватами допомагали молодим і чекали, коли ж зять награється, а дочка повернеться на роботу.
Ні перший, ні друга цього робити не збиралися. Зять так і поневірявся по різних роботах, а дочка завагітніла другою дитиною. Тоді вони з’явилися до нас і заявили, що «ми зобов’язані допомогти їм, так як їхні діти – наші рідні онуки». Ну, вибачте, своє ми вже відпахали, а зараз збираємо на дачу, про яку мріємо років 10. Їхні діти — їхні проблеми і відповідальність, ми за них не ручалися. Дочка на нас обра зилася, але що ми можемо зробити. Потрібно було подумати спочатку.