Ганна любила галасливі компанії, вечірні посиденьки з рідними і таке інше. Однак, життя не дало їй можливості насолодитися цим, забравши в неї чоловіка зарано. Коли чоловіка не стало, Ганна знайшла свою втіху в дітях… і їхніх друзях. Вона часто запрошувала друзів своїх дітей додому. Батьки деяких хлопців не дозволяли водити додому друзів. Ганна не була однією з них. Вона завжди з нетерпінням чекала на хлопців. Згодом до друзів двох хлопців приєдналися і подружки доньки. У хаті Ганни нудно не було. — Ань, ну поясни мені, навіщо тобі це? Тобі ж потім за ними забиратися, мабуть, ще доводиться… жах, – говорила сусідка, яка мешкає на одному майданчику. — Та гаразд тобі, нічого мені за ними прибирати не доводиться, — усміхалася Ганна, — вони дуже виховані діти.
Вони мені допомагають часто по дому. І справді, молоді люди не просто прибиралися за собою, дівчата підтримували чистоту та порядок у будинку, а хлопці займалися лагодженням, допомагали донести чи перетягнути різні пакети чи інші важкі речі. Роки минули. Всі друзі, включаючи й дітей Ганни, виросли і роз’їхалися по інших містах, навчальним закладам, правда їх зв’язок і тоді не перервався. Друзі дітей Ганни дзвонили їй з такою самою регулярністю, що і її власні діти, так що їй здавалося, що у неї не 3, а більше десятка дітей. Якось до Ганни постукала одна дівчина рано-вранці. То була Саша, подруга дочки Ганни. Дізнавшись, що дочка ва гітна, мати виставила її за двері. Вона зробила це взимку.
Звичайно ж, Ганна запросила Сашу до будинку, набрала їй теплу ванну, заварила чаю і навіть збігала в магазин за солодощами до чаю. Наступного дня за Сашою приїхав її хлопець, майбутній тато. Молоді незабаром зіграли весілля, а Ганна там представилася як мати Саші. Це був перший, але не єдиний випадок, коли Ганна заміняла маму молоді. Коли всі знайомі цікавилися в неї, в чому секрет, адже вона жила на втіху, а молоді люди робили все за неї, вона, посміхаючись, говорила: — Сила добрих слів у потрібний момент, пані!